Розділ без назви (6)

Ґай мовчав. Надто багато йому хотілося сказати… і спитати, але він мовчав, майже півгодини, поки Ратенфенґер не торкнув його за плече:

— Зупини… Тут я вийду.

Машина зупинилася; дверцята відчинились одночасно з обох боків. Ґай мовчки підійшов до Ратенфенґера.

Той посміхався:

— Дозвольте відрекомендувати. Ще один зразок твого улюбленого фольклору, — рука його махнула в напрямі купки величезних сухих дерев, які вкривали своєю тінню дорогу і гай.

Ґай невпевнено посміхнувся й собі:

— їх звуть… «молильниками».

— Так, — кивнув Ратенфенґер. — Це був могутній, гордовитий народ — велети серед людей. І вони не захотіли вклонятися лісовому богу — лише до високого неба згідні вони були звертатися. Лише до нього підіймали свої горді голови. І ображений лісовик прокляв їх: «Вічно ви будете молити Небо про милосердя, але Воно не чутиме вас». Ноги велетів вгрузли в землю і стали глибоким корінням, руки — високим віттям, але ні височінь їхня, ні гордість не досягали Неба. І марно тягнуться до нього їхні сухі, зсудомлені пальці… Ось так, Ґаю. Мені вже час… Нічого не бійся — усе буде гаразд. Щасливої дороги.

Він повернувся і пішов у темряву під «молильниками», легко і нечутно; Ґай стояв і дивився йому вслід, його рука в кишені стискала камінчик зі «Згарища».

— Зачекайте! — раптом скрикнув Ґай і кинувся наздоганяти. Ратенфенґер зупинився.

— Я хотів сказати… — Ґай звів дихання. Він не знав, що казати. Але говорити хотілося нестерпно. Ратенфенґер чекав, і Ґай нарешті спромігся на ледь чутне:

— Я… вдячний. Прощавайте.

— До побачення, — весело сказав Ратенфенґер; у світлі місяця блиснули його бездоганні білі зуби.

— Можна спитати?

— Звісно.

— Ні високість, ані гордість… Можливо, вони знайдуть… чим… дорости? І Небо їх усе-таки почує?

Обидвоє подивилися туди, де з відчаєм пнулись у зоряну безодню чорні кострубаті постаті.

— Хтозна, — відповів Ратенфенґер. — Хтозна.

Зовні

… Лабіринт коридорів урвався. Вони влетіли до просторої зали, повної пилюги та мотлоху, де, наче нездоланна стіна, постала перед ними широка спина ЙОГО. Розпачливо тулячись одне до одного, вони завмерли.