Розділ «Тарас Антипович Помирана»

— Та я не по те…

— А чого приперся, сарадіп?

— Гроб де? У тебе?

— А шо?.. Хто?

— Горбата Кет. У космос полетіла, — сповістив Нельсон.

— От-адзип… За гаражем моїм гроб стоїть. Бери.

— Так, мо’, поможеш?

Вони приладнали труну на будівельну тачку з колесами й покотили. Нельсон згадав дитинство, коли малими отак удвох досліджували всі можливі дахи і підвали. Капрон тоді був жвавим телепнем, із густим їжаком волосся над вічно оббитим лобом.

— Все з мертвими возиться звуть. Хоть би хто живий зайшов та спитав, як мені тут, — дорікнув Капрон, дзвенячи клешнею, як каторжним ланцюгом.

— І як воно? — підіграв Нельсон мимохіть.

— Наче тобі інтересно. Погризлися ми з Даною, не говорим. До себе пішла ночувать.

— Помиритесь, — махнув Нельсон індиферентно.

— Ти коли боти мені намутиш?! — зірвався Капрон.

— Уже роблю, шию, — запевнив Нельсон, лицемірно примружившись.

— Ну, так де ви діли ту Кет?

— Донесли до копанки, на землю поклали. От, у гроб переложим, і буде, як новенька, лежать, ілуха.

Рідка апатична юрма чекала їх коло тіла Кет. Колесо тачки на ходу насвистувало, але чомусь дедалі гучніше. І врешті-решт до Нельсона дійшло, що тачка тут ні до чого. Наближався вертоліт. Усі сполошились, почали стрибати у викопану траншею, чавлячи одне одного. Капрон спритно перекинув додолу труну і накрився її нижньою частиною, втиснувшись у землю. Тільки Нельсон стояв, як самотній байбак серед степу. Гвинтокрил рокотав уже зовсім неподалік. Було видно, що під черевом у нього на тросах висить якийсь вантаж кубічної форми.

«Бомба, — майнуло в голові. — Пізно ховаться. Один Хамса виживе, бо глибоко зарився. Дурень, бач, а знав… знав, шо робить». І Нельсону стало смертельно жаль себе і всіх коритян, що здавалися йому мудрішими од Хамси, а тепер, у вирішальну мить, не мали під рукою достатньо глибоких ям, щоб уціліти.

Зненацька звідкілясь вискочила Дана. Вона пробігла повз Нельсона й лежачого Капрона з палаючим поглядом — назустріч небесній машині. І щойно та почала знижуватись, Дана розсупонилась, в усій красі випнувши свій тілесний «тюнінг». Вона й сама не знала, чого хотіла досягти демонстрацією нагрудного монітора. У кожному разі такі жести відвертості в її виконанні давно вже не вражали коритян, тому літуни-чужинці могли бути вдячнішою авдиторією.

Гвинт гелікоптера розганяв хвилю куряви, в повітрі замигтіло все легке сміття, яке валялося на землі. Дану просто замело, і вона взялася терти припорошений дисплей, голосно кашляючи. Нельсон змахнув з обличчя пакет, і в цю мить занесений над коритянами куб зірвався з тросів і полетів униз. Кілька безконечних секунд він провалювався в сіру вату пилюги, аж поки крізь ревище двигуна не почувся глухий удар і тріск. Нельсон упав, затуливши вуха, і про себе встиг відзначити, що це доволі безглуздо — померти, затуляючи вуха, яких у нього практично нема.