Розділ «Тарас Антипович Помирана»

Сава просопів багатозначну паузу. Потім заворушився, спустив скоцюблені ноги на долівку і сів. Нельсон помітив, яких зусиль цей чоловік докладає, щоб робити елементарні рухи. Голий Сава був схожий на обгризену кістку.

— Із Коритом тре’ шось робить, — виголосив Сава рішуче.

— Тобі-то вже нічо’ не тре’ робить, — скривився Нельсон.

— Слухай мене, реханакус драний! — раптом гаркнув Сава.

Нельсон підняв на нього здивований погляд. Сава обв’язався ковдрою-клейонкою, від чого став схожий на абажур торшера. Його груди здушив кашель.

— Коли я був такий олйух, як оце ти, у мене був бінокль, — почав Сава здалеку. — Я ходив дивиться до Колючки, як там шо.

— Ти був за Колючкою? — шоковано перепитав Нельсон.

— Та ні. Я дивився здалеку на Них, близько не підходив. Вони ходили туди-сюди. Усі такі здорові, жирні, гарно вбрані. А чого? Бо вони чорнуху качають! Качають день і ніч. І чорнуха їх годує, — розвів руками Сава.

— Чого ж ти, танаб’є, не натирив у Них тої чорнухи?

— Тю! Хто за Колючку ходив, уже ніколи не вертався! Кажуть, там з наших шкури роблять для крісел і варять міндобриво.

Нельсон підтягнув знесилені ноги під себе й склав їх по-турецьки. Уява малювала пекельні картини: як Вони повільно здирають із когось шкіру, підвісивши сердегу за ноги, як потім оббілований труп варять у ночвах, виловлюючи в бурому накипі залізні зуби. Нельсон згорбився і вперся очима в долівку.

— Але я одкрив одну штуку, реханакус, — голос Сави задрижав від хвилювання. У погляді читалась одержимість. — Я знаю, як добуть чорнуху у нас, на Кориті!

Сава зробив крок від гамака.

— Ми запасемося самі і продавать будем йухан. Цистерни чорнухи, цистерни! Вони з-за Колючки до нас приповзуть. Приповзуть, будуть просить, купувать, вимінювать на хліб і смалець. Пустять залізницю знов. Буде вся наша автономіка жирувать.

Сава закашлявся, потім, похитуючись, підійшов до стіни. Він ніжно гладив свої креслення, видряпані чимсь гострим по кіптяві, що вкривала штукатурку.

— Усе намальовано отут. Ти поймеш, не дурний же.

Нельсон розгледів на одному з малюнків щось схоже на Корито і трубу, яка стирчала в ньому вертикально, наче димар.

— А я тут до чого? — запитав Нельсон.

— Ти зможеш це совершить. У тебе мозок не скис і руки толкові. Ти майструєш усяке. А ше ти не злий, — Сава майже по-батьківськи окинув оком Нельсона. — Зла душа не може майструвать, а тільки гноїть усе. Або ліпить докупи те, що не ліпиться, як ото доктор Фрезе.

— Доктор зуби всім вставля, торванабой! А Капрону і руку присобачив! А Захуру і Пабло носи приростив, шо ото поодпадали через болячку, — вступився Нельсон.