Розділ «Тарас Антипович Помирана»

Нельсон поглянув на плоди братової праці і вперше за день усміхнувся. Труба чорніла на дні короткої траншеї, яку вирив брат. Вона залягала в бетонному лотку тепломагістралі на півтораметровій глибині. Нельсон зістрибнув униз, зірвав ногою струхлявілу пінополіуретанову ізоляцію, оголивши сталь.

— І шо воно? — Гектор допитливо навис над ним.

— По цих трубах колись тепло гнали, — пояснив Нельсон.

— Вони шо, землю ггіли?

— Без поняття. А от Сава казав, шо якшо дно Корита сильно підогріть, то чорнуха потече. А чорнуха прогодувать може всіх.

— Сава її пробував? — висловив сумнів Гектор.

— Не знаю. Казав: хто її лигає, тому ні води не тре’, ні їдла — ситий, жирний ходе, як пупс.

— Ух, оце шняга! Скип’ятить би і заникать ту чогнуху! Самим пить, а нікому не давать, — замріявся Гектор.

Нельсон поблажливо глянув на нього:

— Холопут. Чорнухи на всіх стане. Ше й продавать будем.

Неподалік перекинутий кіоск ворушив віялом тріснутої вагонки. Земля під ногами помалу холонула. З-поза Корита наступали сутінки.

ІІІ

Нельсон завзято лупив по трансформаторній будці, оббиваючи рештки сірої фарби на дверцятах. Коритяни сходились на цей умовний сигнал — заклик до загальних зборів — настільки хутко, наскільки дозволяли їхні опорно-рухові кондиції.

— Давай уже терло начинать, рехан! — рипіла Тузиха, переминаючись зі здорової ноги на металеву.

— Ти Тузом своїм командуй, а не пгийшла туто, — суворо відказав їй Гектор.

— Шо ж ним командувать — лежить собі й лежить, як лантух! — перекрикуючи дзвінкі удари, огризнулась вона.

Нельсон відклав молоток і глянув на юрбу. Не назбиралося й півсотні людей. Коло нього стояли Гектор, Божена, Пабло і Захур. Несміливо пробиралася крізь натовп юна Майя у своїй незмінній бейсболці, а за нею хтивою тінню скрадався Гена. Капрон із Даною зупинились віддалік у гордій самоті, хоча їхній гонор був лише іншою стороною ніяковості через ту недавню бузу, сліди якої ще не посходили з побитих облич.

— Депошники дійшли? — крикнув Нельсон тим, хто приєднався останніми.

— Тута, — ревнув хтось із мешканців Депо.

— Хто не дійшов — я повторять не буду, ілуха, — оголосив Нельсон. — Значить, про шо тремо? Коритяни! На Кориті нашому — голяк. А воно ж, як казали старі люде, — місто-утво-рюю-чий об’єкт. А тут іще й кротодил завівся. Божену бачили всі — нікому такого не побажаю. Але лучче якось жить, чим подихать…