Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії

«Мудрий (гріха тут нема) свої звичаї змінює часто».

Вже пізніше я розмислював над словами «вчитель» і «навчитель». Вони такі ж різні, як голод і ситість. Много тих, що беруться вчити, і мало таких, від яких навчаєшся. Він був моїм навчителем - цей дивовижний чоловік, чийого імені я навіть не знаю.

«Інших люби, але так, щоб собі ж дорогим бути другом...»

«Хто став другом собі, той буде другом для всіх інших».

Плащі древніх мужів, суворих у гідності й простих у мудрості, свіжо шелестіли в нашій безрадісній кам’яній норі.

«Хвалять тебе - сам собі суддею будь непідкупним...»

«Бог - побіч тебе, з тобою, в тобі спостерігач усіх вчинків і сторож».

Наша врочиста перемовка звучала, як постріли, і здавалося, що стіни від того тремтять, а мережива павутини похитуються.

«Щастя всміхнулось тобі, а ти - міркуй про нещастя...»

«Жити - то наче у війську служити. Кроком нерівним ідуть початкове з кінцевим».

Мова, що спущена людям з небес для порозуміння, відкривала мені приховану мудрість слів. Неначе хтось із тих вершин підказував їх спорідненість. Як схоже звучали латиною слова «sapienter - patienter» (розумно - терпеливо); «opus - onus» (діло - тягар).

«Голим дитям привела тебе на світ мамка Природа...»

«Життя тягар неси терпеливо».

Бадьорі, пружні дистихи давнього роменського любомудра навіть згодом, на вітрах життьової юдолі, поверталися до мене вчасною радою, наче віднайдені позабуті золоті монети.

«Цінніш - дешеве вважай, а цінне - дешевим...»

«Так ні скупим тебе не назвуть, ані марнотратним».

Однаково може смакувати напій як із срібної кварти, так і з глиняної. Ставши заможним, я достосовуюсь до цих настанов, задовольняюся малим. Бо благодать - у самообмеженні.

«Можеш зламати когось - ламай терпеливістю краще...»

«Звичаїв много, а все ж-терпеливість вінчає чесноту».

Непомітно, ніби поковзом обертав Гречин віще слово й до наших із ним злигоднів.