Розділ «Оповіді визволителя»

Можна було, звичайно, мати армію меншою, та високої якості. Це нам не підходило. Нам була потрібна найбільша армія в світі. Однак в таку армію необхідно було в разі війни призивати всіх без розбору. А для цього ще за мирного часу в місцях розгортання і поповнення полків, бригад і дивізій мав бути створений відповідний контингент резервістів.

Плани комплектування складалися просто. Розташована, припустимо, десь в Ташкенті дивізія скороченого складу. Мобілізаційний відділ штабу дивізії прикидав, скільки в разі розгортання потрібно мати сержантів і яких саме спеціальностей. Ці відомості прямували в мобілізаційне управління штабу округу, далі з округів відомості надходили до Головного мобілізаційного управління Генерального штабу. І там приймалися рішення: для Закавказького військового округу потрібно буде через два роки мати таку-то кількість командирів гармат, таку-то кількість командирів танків, таку-то кількість командирів розвідувальних відділень і так далі. А для Середньоазіатського округу ось таку-то кількість. А для Туркестанського...

І надходив наказ: ТуркВО восени стільки-то ешелонів направити в таку-то навчальну дивізію, а стільки-то в таку. Зрозуміло, що давалася громова вказівка: відбирати найкращих. Військкомати рвали під козирок і доповідали про виконання: так, так, найкращих, як і було наказано.

А ми ці ешелони приймали. З Ташкента. З Баку. З Єревану.

Сержанти, яких готувала 66-а гвардійська навчальна мотострілецька дивізія, служили в Прикарпатському військовому окрузі, в Центральній і Південній групах військ. А після служби вони поверталися в свої рідні місця, складаючи резерв сержантського складу на випадок мобілізації.

У кожному наборі серед новобранців траплялися татари, українці, литовці. Ми їх готували, як і всіх інших, тільки після надання звання сержантів залишали собі. Цим забезпечували хоч якусь якість підготовки нових поповнень.

7

Так ось: сержант — це командир. Йому вести солдатів на смерть. З солдата можна зробити сержанта, однак тільки з того солдата, в якому задатки і якості ватажка були самого спочатку закладені. Коли людина служити не хоче, сержанта з нього не вийде.

З усією ясністю неспроможність підготовки сержантів за методом Жукова розкрилася в 1979 році. Радянська Армія готувала черговий визвольний похід, цього разу до Афганістану. У Туркестанському військовому окрузі були відмобілізувати дві мотострілецькі дивізії. Резервісти, солдати і сержанти — з місцевого населення. Нічого з цього не вийшло. Негайно після введення військ до Афганістану всіх цих бійців довелося терміново замінювати на росіян, українців, білорусів, татар.

Проблема комплектування сержантського складу Радянської Армії полягала не тільки у відсутності індивідуального добору. Суть проблеми лежала набагато глибше.

Командиру будь-якого рангу належить бути професіоналом. А професіонал відрізняється насамперед тим, що вибрав свій шлях у житті добровільно. А вибрати добровільно шлях в сержанти солдат міг лише в тому випадку, коли йому були гарантовані хоч якісь матеріальні пільги.

Цього економіка Радянського Союзу не дозволяла. Радянський Союз оголошував себе мало не наддержавою, тільки повноцінної наддержавою не був — жодного дня за всю свою історію. Радянський Союз не був здатним забезпечити квартирами навіть своїх офіцерів, не кажучи вже про сержантів. Тому сержант, навіть найкращий, як і рядовий солдат, мріяв тільки про дємбєль і вираховував дні, години, хвилини і секунди до неминучого моменту, коли з нього знімуть ярмо ненависної повинності.

Країна, в армії якої молодші командири служили з примусу, була приречена на розпад.

Основи педагогіки

Прикарпатський військовий округ. Третій день моєї служби на посаді командира навчального взводу.

Стара армія, армія казармового муштрування, знущання над солдатами, відійшла в минуле.

Володимир Ілліч Ленін

Повне зібрання творів. 5-е видання.

М.: Политиздат, 1974. Т. 35. С. 269

1