Розділ «Павло Богацький»

А, треба до двірника подзвонить, він знає, повинен знати… Шарпнув дротик, другий раз, третій… Вийшов…

— Вам кого треба?..

— А чи тут мешкає Максим Лісовий?.. — певним і надійним тоном запитав я.

— Ні. Такого не має…

— Як то може бути?.. Се який нумер дому?..

— Сорок п'ятий…

— Ото саме в сорок п'ятому він і мешкає… Він казав мені… Може, ви помиляєтесь?..

— Та ні, його в нас немає…

— Не може бути!.. Як то немає, коли повинен бути, ви не знаєте своїх мешканців… Дайте подвірну книгу…

Принесли книгу. І між кількома десятками мешканців не було, не було Максима Лісового. Що за причина?.. Я ще перебіг очима довгий спис, але таки немає. Невже не в сім домі він мешкає?.. Але чогось зросла у грудях певність, що таки тут… Я почав читати тоді прізвища пань, які могли бути його хазяйкою… І запитав чи немає такої-то… Є. Мешкає у такім-то нумері.

Я туди… Дзвінок. Виходять і запитують: чого? Чи мешкає тут такий-то?..

— Так, єсть…

— А, святий Боже! Де він?

Влетів у кімнату, розбудив і накинувся мокрим рядном, чом се він не прописаний у подвірній книзі?..

— Та так… А що?..

— Та нічого… Ти вільний сьогодні? А вільний, то одягайсь і приходь зараз до Ганки… Ти не знаєш?.. вона сьогодні іменинниця…

— Як?..

— Та так… Приходь зараз… Але не кажи, що я був у тебе і кликав… Наче ти знав, але не мав часу зайти раніш… Коли буде допитувати, що ти їй прислав, то кажи: квітку камелії… Добре?..

— Та нащо се?.. Я нічого не посилав, бо не знав…

— Та се дурниця!.. Я прошу так казать… Добре?..