Розділ «Федір Потушняк»

Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.

Минуло з півгодини. Тоді почув кроки, що рівно, сміливо наближалися до нього. Павло заціпенів. А кроки все чутніші й чутніші. Хтось уже йде обережно, крадці… Ось кроки зовсім близько. Стукіт їх бере за саме серце. Ще якась хвилина — і вони, ті кроки, зваляться на нього!.. Все Павлове тіло напружується, в ногах і руках з'являється нечувана рішимість не датися. Поклавши на землю все ще не запалений ліхтар, сторож стискає молоток обома руками і зціплює зуби. За містком, де колія звертає убік, з'являється довга людська постать. Мигнуло бліде, якесь мишаче світло, і на рейці раптом заскреготав ґвинт. Хвилина… і щось важко вдарило об землю… Ще раз засвітилося… Павло шалено скрикнув й, охоплений гнівом, напустився на ту чорну постать, що відкручувала гайку кріпильного швореня. Сильний удар кулака відкинув сторожа назад. Він захитався, та не впав, не випустив молотка з руки. Нараз замахнувся і з усієї сили гупнув невідомого молотком по плечу. Чорна постать скрикнула і зламалася. Павло бив і бив… доки той без пам'яті не скотився під укіс.

Сторож згадав наказ контролера. Відшукав і запалив ліхтар. Одна рейка була геть відкручена. Отже, поїзд міг би зійти з колії, звалитися з людьми у болото!..

Впав на коліна і заплакав…

Вдалині уже двигтів пасажирський потяг. Павло нараз схопився на ноги, побіг йому назустріч і почав давати знати ліхтарем. А поїзд з розгону гнався уперед. Ледве зупинився перед самим місцем, де зійшов би з рейок. Люди, як мурахи, висипали з вагонів і скоро обступили обхідника колії.

Він намагався — згідно правил, тримаючи руку біля шапки, — рапортувати, що сталося, та не міг заговорити й лише показав на відґвинчену рейку. Довкола заблимали сотні вогників. Одні взялися направляти колію, иньші подалися до непритомного злочинця, принесли й поклали його перед потягом. Він був у чорному плащі, великий та худий. Все ще лежав без пам'яті…

Натовп тріумфально взяв Павла на руки і поніс його на поїзд, що мав рушати далі. Того разу скорий уперше зупинився біля сторожки Павла Сима. Став тільки для того, щоб він міг зійти. Люди з поїзда ще довго вітали його і кидали в дар усякі речі.

Потяг відправився, і довкола знову запанувала мертва тиша. Павло якусь хвилю вдивлявся у темінь, наслухаючи, чи чоловічок у червоній шапочці вийшов робити обхід. Вдалині блимав знайомий мишачий вогник і чулося легеньке постукування молоточка. Звук поволі наближався. Павло зайшов до хатки й ліг. Невдовзі заснув, та сон був тяжкий. Вчувалося, що десь на подвір'ї стиха кричить поранений пугач. Той самий птах, якого він підібрав на сухому дереві, у заболоченому лісі…

1939 р.

_______

Благий — сумирний.

Під — стріх.

Творилася — не турбувалася.

Наступний розділ:

Юрій Клен

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Федір Потушняк“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи