Розділ «Антін Чекмановський»

Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.

— Українці, так би мовити…

По обіді, що складається з печеної картоплі й борщу з часником, Артем виводить гостей на город, що притулився одним боком до річки. Над річкою з палів, обшитих дошками і замазаних глиною, хатка.

— Лазня… тут наша мама перебувають… — каже Артем.

— Ходім… подивимося… — мимохіть виривається Самійлові.

— Ну, що ж, ходім… — погоджується й господар якось так, ніби вже на щось рішився. З комина, що ледве-ледве вистає над хаткою, куриться димок. Йшли ще вогким городом. Земля парувала потом, як загнаний кінь; над лугами й болотами лежали білі тумани. Нерухомі й тяжкі иноді рвалися вони по краях, клоччям чіплялися за дерева, як дим у морозний ранок.

Коло лазні господар зупинив їх:

— Пождіть…

Відійшли від хатки на беріг річки, що тихо й повільно котила хвилі через город. На палях, закопаних у землю, сіли. Закурили.

Весна була повна. Сонце, далека прохолода блакитного неба, щебетання горобців, що купаються на другому боці в калабанях при березі річки. Ніжні, липкі пуп'янки дерев ось-ось відкриють очі й здивовано та радісно посміхнуться світлу й теплу. Пархом щось говорив. Самійло сидів і ледве слухав недбалої Пархомової мови, з якої тяжко було довідатися, що він хоче сказати.

Цього Пархома, відомого в цілій околиці торохтія й балакуна, знав він з дуже недавна. На великих мисливських виправах носив Пархом завжди за мисливцями рушниці, ладунки, а иноді й забиту птицю. Говорив завжди багато, готовий був служити всім і кожному і не завжди за винагороду. Правда, любив він випити й погуляти на чужий кошт, але й услужливо ніс усі тягарі, які накладали на нього мисливці. І тепер він теж розмовляв, ні до кого не звертаючись, але готовий завжди порушити всяке питання чи розмову, спрямовану до нього хоч би натяком.

«Справжня поліщуцька душа…», — подумав Самійло з якоюсь приємністю і чулістю. Підвів голову, хотячи подивитись у бік Пархома. Аж раптом остовпів.

На березі річки, кроків тридцять від нього, на дошках, що, положені на бальці над водою, служили бабам для прання білизни, з'явилася жінка.

Підійшла тихо, нечутно. Стала на дошці. Нахилилася. Ніжний рум'янець залив її лиця полум'ям. Скинула з плечей якусь кацабейку. Спустила з бедер синю спідницю, що впала біля її ніг. Залишилася в довгій, полотняній сорочці. Почала мити руки, а потім скинула з плеч через голову і ту сорочку.

Милася, стоючи над річкою гола й байдужа до всього, так, якби навколо нікого крім неї не було. Обливалася водою, набираючи її пригорщами і поливаючи себе, розмахуючи руками, обертаючись на всі боки, зовсім як качка, що полоскалася вчора в річці коло порому. Потім скочила з дошки у воду.

Її біла, вихиляста постать, міцні грудні яблука, делікатні тонкі руки з довгими гнучкими пальцями, якийсь чар, що йшов від того молодого тіла, що так недалеко від нього тріпалося у воді, затривожили хлопця. Встав. Пархома не було. Не задумуючись над тим, де він подівся — хлопець зробив крок до жінки… Другий… Зупинився. Дивився на неї, як зачарований. А вона, ніби його не було, встала знову на дошці над водою, стрепенулася, витягнулася, як та качка біля порому, й почала одягатися.

Коли зіскочила з дошки і пішла, Самійло, наче зневолений якоюсь силою, пішов за нею. Коли вона ввійшла до лазні, він, не даючи їй замкнути дверей за собою, теж ускочив у хатку.

В селі гуляли вже третій день. Гуляли, як бджоли у вулику. Такої події давно вже не було. Все село переповнене чутками, що попович з Мочигір з Пархомом закупили ґуральню жида Мошка Пониманського, відомого поліського винокура і фундують усім. Самогон, приправлений родзинками першої сорти, ллється як вода, йдуть люди з сусідніх сіл — подивитися, що діється. Казали, що попович продав жидам батьківську парафію і хоче всі гроші за неї прогуляти з поліщуками. Тому всі поспішали до Артема, в хаті якого відбувалося частування.

Вже не раз гуляло село. Не раз вже чужим коштом запивалося воно самогоном. І тепер теж. Пили всі: діди, господарі, баби, дівки, хлопці. Пили всюди: в хатах, клунях, під хатами, на городах біля річки, на вулиці.

Питалися: і де вже той попович набрав стільки грошей? Невже за парафію? Село п'яне й веселе горлало наляканими піснями, якоюсь тугою за чимсь, ніби за молодістю, за ліпшим людським життям. Здавалося — всі святкували якесь урочисте весілля, що перемішане з плачем і страшними лайками нагадувало, що п'ється тут тому, що можна випити й не заплатити.

В хаті Артема, в парі й копоті, серед почорнілих стін, між двома запаленими скалками, що червоним, блимким світлом кидали плями на чорні стіни, сиділи й стояли люди. Пили. Але тяжко було в копоті й димі розглядіти, хто й де сидів. Гамір, крики, несамовиті лайки перемішувалися зі співом якихось ніби весільних жіночих пісень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антін Чекмановський“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи