Розділ «Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції»

— Чому ж то так?..

— Бо нові вироб’яки[502] подарує! За княжатами давно ходимо босі…

Зареготався і щез у мряці, здоганяв своїх, може, присівся до котрогось возу. А Корсак торкнув коня.

Перші хоругви гусарії наближались до пилявецьких переправ.

40

Янтарним струмом важенний херес, світюча калиновість аліканту, золота ріка токаю, й меди, й меди розлились, валять з ніг. У пурпурному саєтовому[503] шатрі пана коронного комісара, реґіментаря, й. м. княжати Заславського раювання досягає вінця, переливається через вінця грановиті:

— То не херес з іспанської королівської винниці, то дзвінкий фалерн[504], пане брате мій, як у Римі…

…Божкові Бакху поклонімось,

Те Deum laudamus [505] …

У князя Остророга заплітається вже язик, не слухає свого пана, витворного новітнього Петронія сарматського, переплутує Горація з Вергілієм і ніяк не відчеканить, як бувало, золотого ямбу.

Миготять в рожевистій імлі, мов на барці, що виплила, знаджена сиренами, назустріч грай-морю виплила, пуцуловаті, тучні, набренілі обличчя — то раює шляхта на погибель хамству…

— На погибель, заправду вам речу! — перекрикує староста Фірлей гомінку галайстру. — Нечуване карання нашій отчизні. Кого холопський меч досягнув у безбожній руці…

— Або зі шкури обдер…

— Або очі вилупив…

— Або ніс і губу відтяв…

— Знаємо, знаємо тую ганьбу, той ґвалт!..

— Дісталося й святиням нашим, і капланам, і черцям, і панянкам, посвяченим Богові. Остання впала б на нас покара, коли б ми життя нашого, маєтностей наших і слави мали постраждати від гільтяйських рук…

— Маєтності наші… secundus vitae nostrae sangui[506]! — вигукнув Остророг, холітаючись.

— Яко без крові важко жити, tandem боронити її й при ній умерти мусимо…

— Серйо[507], панове, серйо…