Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— До речі, ви говорили в маєтку Камінського, що ви поліцейський? — знову спитав Вістович.

— Звичайно ж, ні, — трохи ображено відповів ад’юнкт, — я назвався асистентом доктора Тофіля.

— Браво, Самковський, браво, — похвалив його шеф, — ви мудрішаєте на очах.

— Панове, а як же я? — нагадав про себе маг-цілитель. — Ви відпустите мене? О дев’ятій я повинен провести сеанс.

— На жаль, сеансу не буде, пане Гаусман, — повідомив комісар, — ваші гастролі скасовано. Ви залишитесь тут.

Із цими словами поліцейські вийшли, не забувши при цьому забрати пляшку «Бачевського» і склянки. У своєму кабінеті комісар та ад’юнкт налили собі і з неабияким задоволенням випили.

— Що робити до завтра мені? — запитав Самковський, ховаючи горілку.

— Нічого, ад’юнкте, — відповів йому шеф, — до завтра відпочивайте...

Наступного дня вранці Вістовичу задзвонив Шехтель і наказав негайно прибути на Академічну. Комісар швидко зібрався і вже за чверть години був у трамваї. Ще за двадцять хвилин він постав перед шефом.

Заступник директора львівської поліції був не сам у кабінеті. Спиною до дверей сидів чоловік у військовому мундирі і пив каву.

— Заходьте, Вістовичу, — сказав Шехтель.

І, почекавши, поки той зачинить двері, продовжив:

— З вами хочуть поговорити. Цей пан з контррозвідки...

— Ми знайомі, — озвався військовий і повернувся обличчям до комісара, — як ся маєте, пане Вістовичу?

Комісар упізнав полковника Редля. Саме того офіцера, що врятував його від росіян у «Рембрандті».

— Дякую, пане полковнику, незле, — відповів поліцейський.

Редль підвівся і підійшов до нього. Кілька секунд вони дивилися один на одного. Вістович сподівався на приязну посмішку або ж який-небудь інший дружній жест, але обличчя полковника залишилось кам’яним. Нарешті, він озвався:

— Я все пояснив панові Шехтелю, комісаре. Повторювати не буду. Він усе розповість вам.

Ще раз озирнувшись на заступника, Редль попрощався і вийшов з кабінету. Шехтель важко всівся назад на стілець.

— Вам срака, Вістовичу... — сказав шеф. — І хтозна, може, й мені також.