Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

— Іду,— скупо сказав син.

Екран згас. Головний Детектив підхопився з крісла, підійшов до вікна. Ковзнув поглядом по звичному краєвиду: верхів’я Чорногорії з Говерлою на чолі, темно-зелена стіна смерек довкола оселі, сріблистий струмінь водоспаду. Речислав похитав головою: нам би такої нерушимої монументальності. Навіть з дітьми власними не можемо віднайти єдності. Проте що він затіяв, мій неспокійний, буряний син? Це вже вдруге прилітає з Алтайської Дитячої Республіки, затіває обурливі дискусії, намагається схилити батька до якогось правового нігілізму. Головний Детектив Планети — і повстання супроти самої ідеї Закону! Минулого разу син майже довів його до інфаркту. «Батьку, ти стоїш на сторожі Права всієї Землі. Прошу ж тебе, щиро відповідай мені: чи є якісь константи у Природі, на яких планетарна юстиція опирає так звані «закони»?» — «Синку, закони Природи і закони Соціуму — то різні речі. Перші — нерушимі, бо відображають саму першосутність Субстанції, а другі — відносні, релятивні, пластичні. Вони змінюються відповідно до зрілості суспільства».— «Так чи інакше, батьку, ти визнаєш, що так звані правові норми є лише волюнтаризм юристів або володарів, котрі ось тепер стоять при владі, мають можливість нав’язати свою юридичну деспотію більшості. Адже так?» — «Далеко не так! — гнівався Речислав.— Є певні демократичні процедури при схваленні того чи іншого закону і правових норм взагалі. Ти ж відаєш про всепланетні референдуми, про опити населення. В минулі віки панував правовий хаос, деспоти й тирани маніпулювали законом, як хотіли, але тепер...» — «Батьку, все це слова! Не гнівайся, але я вже не безглузде немовля, що лежить у сповиточку. Ми в Дитячій Республіці тверезо й глибоко обговорюємо всі історичні вартості, що їх лишило минуле. І не згодні з більшістю ваших, так званих дорослих, переконань. Особливо це стосується так званого Права. Воно й досі опирається на систему заборон і покарань...» — «Ну то й що? Суспільство повинне мати надійну структуру для самозбереження і регуляції. Ти знаєш якийсь інший шлях?» — «Ти не іронізуй, батьку! Намагайся збагнути, до чого я веду. Чи може група навіть найгеніальніших юристів витворити динамічні творчі стереотипи поведінки для мільярдів істот? Чи можуть правознавці передбачити мільярди варіантів поведінки тої чи іншої істоти в тих або інших несподіваних умовах?» — «До чого ти ведеш?» — «А до того, що так званий «злочин», «переступ» (окрім явно патологічних випадків) провокується саме «законом», тобто певним волюнтарним юридичним обмеженням. Згадай історію... Революціонери в часи монархічної Росії вважалися злочинцями, хоч і проголошували еволюційні, гуманістичні ідеї та заклики».— «Цілком вірно,— згоджувався Речислав.— Я ж тобі сказав про відносність права».— «Зажди,— наполягав син.— Революція перемагає. Створюються нові закони. Ім’ям людяних ідеалів знищуються дотла мільйони душ — нещадно, жорстоко, безжалісно!» — «Не змішуй грішне з праведним,— сердився батько.— Епоха Сталіна була виявом повного беззаконня. Потім ми створили правову державу, а ще пізніше...» — «Батьку, я не про абетку історії, про все це відомо навіть дошкільнятам. Я дивлюся в корінь, Якщо існує те, що ви називаєте законом, тоді завжди є небезпека, що мільйони творчих душ не сміють подолати його, щоб здійснити щось небувале».— «Не сміють здійснити злочин!» — «Юрист — лише сторож параграфа! Хіба він може оцінити тотожно — злочинець перед ним чи творець? Архітектор нового ступеня Буття чи руйнатор? Я певен, що мільйони душ, котрих «закон» характеризував у минулому (та й тепер) як злочинців, просто не змогли знайти у консервативній структурі суспільства каналів для творчого вияву».— «Он як! — обурився батько.— Тоді Право — лише гільйотина для недорозвинутих геніїв?» — «Не треба так прямолінійно, батьку! Я кажу лише про те, що Планета давно-давно обрала тупиковий, шлях. «Закони» — щось подібне до геоцентризму, антропоцентризму. ЗАКОНОЦЕНТРИЗМ — ось воно! Це груба правова фаза суспільної свідомості...» — «Гм. В твоїх словах є дрібка сенсу. Юристи мріють про таку пору, коли правосвідомість стане іманентною, генетично вродженою...» «Ой батьку, батьку! Ти мене зовсім не так розумієш! Зробити «закон» генетично вродженим, іманентним — це зупинити Еволюцію!» — «Ти що — насміхаєшся наді мною?» — спалахнув Речислав. «Анітрішечки! Ми мріємо про повну Революцію в Правосвідомості. Ми сподіваємося, що Людина ввійде в потік Космічного Права... Ні, ні, зажди! Ми говоримо не про те Космічне Право, що його виробили ви для регулювання міжпланетних стосунків. Мається на увазі прорив людської свідомості до іншої площини Буття, своєрідний Розлом Яйця, в якому ми задихаємося... і опанування ноосферним океаном, де веління Всесвіту і веління Особи стануть нероздільні».— «Мій синку, я теж люблю філософську фантазію, інколи почитую, почитую... Може, колись такі феєрії стануть реальністю, але нині...» — «Батьку, подумай глибше над тим, що я мовлю. Це надто актуальне питання, щоб його відсувати в прийдешнє. Наша Республіка провела опит Планетарного юнацтва. Назріває страхітливий конфлікт Батьків і Дітей. І справа не в протиріччі поколінь. Конфлікт назріває між Дитинністю й Дорослістю!» — «А цього я, синку, взагалі не можу второпати. Вибач, на такому рівні дискусія неприйнятна!..»

...Так, так! Не вийшло тоді розмови. Віктор (чи то пак Будяк), не попрощавшись, вилетів до Алтаю, кілька місяців мовчав. А ось тепер зненацька прибув знову. Невже закортіло продовжити безглузду дискусію? Йому ж тоді було чітко сказано: «Традиція Закону — вічна. Вона мала багато недоладностей, навіть кривавих сторінок. Але це — надійний інститут. А те, що хочеш ти,— стрибок у безликість, у анархічну, імпровізацію. Суспільний організм в будь-якому разі поставить перепону подібним спробам...» Невже для вина недостатньо батькового авторитету? Які ж сили спонукають його й товаришів до химерного протистояння?..

Почувся сигнал.

— Зайди, синку.

Батько відчинив двері. Віктор-Будяк став на порозі — широкоплечий підліток-юнак,— несучи з собою запахи квітів і грозової свіжості. Чорна шовкова сорочка просвічувалася, крізь неї мерехтіло туге молоде тіло. Речислав замилувався сином, потім обняв його. Провів до стільця.

— Сідай, розповідай. Тільки не забудь — я вельми заклопотаний...

— Розкриваєш важнецький злочин? — єхидно запитав Будяк, закидаючи ногу за ногу і кладучи на коліна папку, зав’язану ветхим шнурком.

— Уяви собі,— не піддаючись на іронічний тон, відповів батько. Обійшовши стіл, він сів у своє крісло, втомлено пригладив сивіюче волосся.— Хоч ти й вважаєш злочинців потенційними геніями, проте реальність жорстоко заперечує тебе. Ось, будь ласка... Група бізнесменів грубо порушила світову конвенцію про неприпустимість безконтрольного розповсюдження ПСІЛ-апаратури. Тисячі юнаків та дівчат захопилися мандрами в ілюзорних світах. Деякі залишилися там навіки. Це вже — вбивство! Як ти оціниш таке явище? Злочин це чи ні?

— Чому ти розцінюєш те, що сталося, прямолінійно? — нахмурився син.— Тут же цілий вузол проблем. Бізнес — то проблема грошей. Чому ви, дорослі, досі не ліквідували їх? Тисячоліттями гроші провокують людські душі приманкою легкого життя і ілюзією всемогутності. А проблема дітвори, котра прагне до ескапізму, до втечі у світи мрії — то саме та проблема, про яку ми з тобою говорили. Відсутність саморозкриття!

— Ти все змішав докупи!

— Бо тут вузол великого рішення!

— Невже ти прилетів знову для сварки?

— О ні! Давай розійдемося мирно. Проте я хочу спробувати торкнутися до твоєї дитинності, якщо вона не заросла салом...

— Синку!

— Пробач, я не хочу образити тебе. Ось послухай... Ти минулого разу казав мені, що традиція «закону» — вікова, в цьому ключі працювала людська думка завжди, ще від міфічних часів. Навіть олімпійці, мовляв, мали специфічне судочинство, певні кодекси поведінки, спеціальну богиню права Феміду... а якоїсь іншої традиції буцімто не було, або ти не чув про таку...

— Казав я, казав таке. То й що?

— Я тривалий час працював у Світовому Інформі. Переглядав різні джерела. Ти помиляєшся, батьку. Пробивалася крізь гарчання так званого «закону» й інша думка, проте вона жорстоко переслідувалася.

— Ну-ну. Цікаво. Я слухаю тебе.

— Ти, безумовно, знайомий з прадавніми релігіями, містичними течіями, окультними доктринами...