Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Розквітає Лотосом прасуть

У пестливім одкровенні снів.

Діти, мужньо крильми тріпочіть

Понад морем ночі Прабуття!

Вас тримає промениста сіть,

Та зове Одвічнеє життя...

Прощальна розмова

На робочому столі Головного Детектива Планети Речислава замиготів малиновий вогник виклику. Невдоволено зітхнувши, він натиснув клавішу на пульті універсального інформа. Чорно-матовий прямокутник міні-екрана ожив, наповнився барвами, в ньому вимальовувалося об’ємне зображення чорнявого юнака: суворо зсунуті на переніссі брови, гострий погляд темних очей, худі аскетичні щоки.

— Вітання тобі, батьку,— сказав хлопець.

— Вітання, синку,— скупо всміхнувся Речислав.— Добрий день, Вікторе. Де ти, звідки? Яким вітром?

— По-перше, не називай мене Віктором,— зігнорував усмішку батька юнак.— По-друге, я прибув до твоєї заміської резиденції і чекаю внизу. Має відбутися серйозна розмова...

— Ти знову своєї,— іронічно похитав головою Речислав.— Відстоюєш якісь хлоп’ячі дурниці, ніби вельми принципові речі...

— Саме принципові,— підкреслив хлопець.— Мене назвали Віктором-Переможцем ще тоді, коли я був лише ембріоном людини. З мене могло вийти що завгодно — нікчема, розпусник, боягуз, ледар. Хіба не комічна перспектива? Не відаючи призначення речі, явища, а тим більше людини, як можна визначити наймення? Адже наймення — це...

— Віктор для тебе непрестижне ім’я,— стримуючи роздратування, перебив сина Детектив.— І ти обрав для себе ідіотську кличку, або, як в двадцятому столітті говорили злочинці, кликуху,— Будяк!..

— Прекрасне наймення,— з гідністю відповів син.— Вся наша група — хлопці й дівчата — вирішила взяти для себе імена з царства флори. У рослин є чому повчитися. Хіба не так? Ти тільки прислухайся — будяк! Бути, будити, будувати, Будда. А сама рослина — яке диво! Малинова квітка, всеозброєність, незламна життєдайність...

— Гаразд, гаразд,— примирливо мовив Речислав.— Ти ще згадаєш Хаджі-Мурата з повісті Толстого, якого письменник уподібнив будякові... Називайся ким хочеш, аби тільки ти став мислити не так хаотично й анархічно...

— Боюся розчарувати тебе, батьку! Я прибув так терміново для серйозної розмови...

— Що означає категоричний наголос — серйозна розмова? Знову хочеш дратувати мене своїм дитячим максималізмом?

— Татку! Я ще раз повторю: розмова має бути не лише серйозна, а й... прощальна, якщо...

— Прощальна? Що за витівки? Який тебе гедзь вкусив, що ти прилітаєш за тисячі кілометрів для ось таких хворобливих натяків? Піднімися до мого кабінету, вирішимо твої проблеми лицем до лиця.