Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Пішла далі.

Картатий за нею дріботить, біля Мусі зупинився, піт з чола зірваним метеликом витер, шепоче сердито:

– Ач розігналася: Марію Стюарт вона буде представляти, клишонога! Та лише через мій труп!

І знову доганяє розлючену пані:

– Фаїночко, любонько дорогесенька, ріжете без ножа! Я ж капітану пообіцяв, що буде найкраща, найвеселіша актриса!

Фаїночка зупинилася.

– Я що, на клоуна схожа? – запитала грізно і з переможним виглядом вийняла з пухнастого ридикюля кольорову картонку, пішла на наступ – прямо на Мусю, пройшла повз – до білої урни у вигляді лев’ячої пащеки (Муся й не помітила, що біля урни сиділа). – Ось вам! – і вкинула картонку в пащеку.

Побігла далі, роздмухуючи червоні щоки.

Картатий товстун сумно закляк.

– Вбили… Зарізали…

Оглядівся, прошепотів: «Вішатись треба!» – і понуро побрів убік буфету рану душевну заливати.

Дивні люди, думає Муся, а сама убік лев’ячої морди косує – все їй цікаво.

Озирнулася, чи ніхто за нею не стежить.

Інакше як панянці інститутського вигляду до урни руку засунути! Повагалася – засунула.

Витягла картонку, тією Фаїночкою вкинуту.

А вона така сама, як в убієнного пітерського інженера – «Запрошення…».

Час відплиття, номер каюти…

Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, та часу на те немає: вхопила валізу – і на червоний килим. Як повноправна.

А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, – в обхід, навпростець, за адміністративну будівлю, де людей менше. На ходу чоботи скидає.

Чи не плавати зібрався?…