– Уриєш, не сумнівайся, – кивнув страшний чоловік. – А завтра увечері скажеш, хто тут порядок наводив, ваші чи заброди.
– Наші вже третій тиждень на підсосі сидять, – тяжко зітхнув самоварник. – Можете самі пересвідчитись: у кнайпі на Сінному покотом лежать. Усі як один. Зуб даю: не наші то були.
– Ну ось про це ти мені і розкажеш. Завтра.
Надія є, подумав самоварник і улесливо підхопився з незручного ящика:
– Щоб мене геєна вогняна…То відпускаєте, тату?
Страшний чоловік кивнув на пощерблений самовар:
– І це забери!
Злодюжка, підхопивши свою здобич, прожогом кинувся у двері.
Тільки шлейф ринкового аромату гойднувся на свіжому весняному протязі.
Олексій Богданович Крапка, колишній перший помічник обер-поліцмейстера департаменту, улюблений учень завідувача розшукового відділення, колезького секретаря п. Георгія Михайловича Рудого (до слова, засновника науково-технічного підходу в боротьбі зі злочинним світом), а нині – околоточний наглядач і невдаха тридцяти двох років, знову поклав свої довгі ноги на ящик, насунув капелюха на чоло і поринув у медитацію…
* * *…Що не кажіть, а військові оркестри – видовище урочисте і навіть зворушливе.
А якщо грають на набережній Дніпра та ще й перед відплиттям судна, то душа починає злітати над хвилями разом із чайками!
Військовий капельмейстер, сам схожий на чайку, змахує крилами і викликає зливу звуків із золотих тромбонів і сурм, а звуки такі, що самі рвуться в небо, здіймають над бруківкою дерев’яний настил разом із небесним музичним військом.
Позаду оркестру – Дніпрові схили, не зелені, а білі від цвіту.
Попереду – спалахують відблисками хвилі, не сині, а з золотавими і срібними загравами.
Посередині, у спалахах звуків і заграв, стоїть трипалубний білий пароплав «Цариця Дніпра», котрий гострі на язики репортери вже охрестили «монстром», піддавши критиці намагання міської влади вдихнути життя в розвиток парового та ще й «круїзного» судноплавства.
Але нехай балакають газетярі, а відремонтований – саме під «круїзний»! – пароплав відпливає за годину. І поважних гостей на нім – хоч греблю гати.
Щоправда, не знають репортери, що високі гості – а є серед них і дипломати, і купці першої гільдії, і вся світська богема з усіх куточків імперії – квитки не купували.
А на запрошення Київського судноплавства – безкоштовно провести «п’ять пречудових днів» – відгукнулися залюбки.
І хоч витрати для компанії великі, а сенс у тому є: якщо перший круїз удасться на славу – на другий відбою не буде. І вже за великі кошти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Подвійна гра в чотири руки» автора Роздобудько І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ“ на сторінці 19. Приємного читання.