Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Вибачте, ваше світлосте, – виструнчився череватий околоточний і почав доповідати по-формі: – Нічого надто особливого, пане генерале. Певно, пан інженер мав рандеву. На столі увесь джентльменський набір: цукерки, шампанське, квіти. Два бокали… А ось ще – запрошення.

– Запрошення? Що за запрошення?

– Пан інженер у відпустку збирався. Запрошення на судно «Цариця Дніпра».

Околоточний простягнув генералу цупку картонку.

Перед тим як прочитати, генерал обнюхав її, мов собака, підніс до очей:

– «Цариця Дніпра», перший круїзний рейс із Києва… Відплиття… Відплиття післязавтра… Не густо. Що ще?

– За попередніми даними, смерть настала між дев’ятою та дванадцятою годинами ночі. При огляді тіла нічого надзвичайного не виявлено. Усе чисто. Попередні версії: серцевий напад, отруєння їжею або напоями. Слідів пограбування немає. Крім… як ви зараз повідомили – креслення. Але про те нам відомо не було. Якщо судити з розташування тіла…

Але продовження нудної доповіді Муся вже не чула, а, непомітно прослизнувши за білу стрічку, жадібно всотувала кожну деталь у затишному алькові, що став, за її беззаперечним судженням, місцем хоч і не кривавого, але від того не менш цікавого злочину.

Блискавично відзначила деталі: стілець, на якому знайшли небіжчика, стоїть не по центру рояля. Гра в чотири руки?

Озирнулася: другий стілець надто показово присунутий до ломберного столика, ніби каже: я тут ні до чого.

Так само із бокалами. Один стоїть на покришці роялю, навпроти стільця небіжчика, – це його недопитий останній трунок. Другий – на столику, порожній і сухий.

Ноти на роялі!

Швиденько сховала – за пазуху, потім розберемось.

Помітила: пожовклий сувій, списаний дрібними «до-ре-мі» вручну – музика для гурманів.

Що ще?

Хуткіше! Доки не урвалася нудна доповідь «по всій формі» в сусідній кімнаті…

Пробіглася по корінцях полиці з нотами, що висіла над роялем.

Підчепила нігтиком якийсь картонний краєчок, засунутий, певно, нашвидкуруч: на килим упав, ніби саме на такий дотик чекаючи, дагеротип, або, як нині кажуть, фотографія. Певно, схована нещодавно.

Ух ти! Одна з тих фривольних світлинок, котрі татусь забороняє дивитися в модних журналах: оголена спина, тінь від капелюха з широкими крисами падає на гострі лопатки, вузенькі бретельки натякають, що сукня на панянці (а, власне, чому саме панянці, якщо спина худа, майже підліткова?) все ж таки є.

Перевернула. Прочитала підпис: «Цариця Дніпра» возз’єднає нас навіки…»