Розділ «Частина 1»

Анеля вийшла серед перших — за нею чоловік у військовому однострої. Юрась опустив очі на бруківку...

Минув тиждень. За цей час нишпорка уже був певен, що саме Пайкарт продає на чорній біржі стодоларові банкноти, які видруковує у своїй лабораторії, добре обладнаній електричними приладами, мідними пластинами і найновішими фотоапаратами. Юрась не мав часу на проходи, щоб десь випадково зустріти Анелю, і його порив стих, як стихає вітер, зачепившись за крони дерев.

Ще кілька днів — і під час обшуку на віллі Пайкарт змушений був зізнатися у своїх оборудках. Дві валізи з фальшивими банкнотами очікували на кур'єра. Він незабаром з'явився — чоловік у військовому однострої. У внутрішній кишені мундира лежали два паспорти, з яких стало зрозуміло, що Анеля та Збіґнєв Матичинські, мешканці Варшави...

«Вона до цього не має ніякого дочиніння, — переконував сам себе Маґдебурко, змучений безсонням. — Така красуня! Вони просто ховаються за неї, як за завісу. Бідна жінка!»

«Бідна жінка»(за новим паспортом — Ізабеля Машитинська) тим часом утікала зі Львова до своєї молодшої сестри Еви в Дебрецен. А Болєслав Пайкарт, як і Збіґнєв Матичинський, сидів у криміналі і розмірковував над написом на своїй віллі.

16.

 асом кажуть: від щастя втратив голову. Це сталося з Адамом Кендзьорівським, що ніколи не сподівався на узвичаєний родинний побут, яким тішилися його знайомі та колеги. Хоча це питання — чи тішилися? На перший погляд все виглядає просто люкс, навіть підкаблучник чи рогоносець на людях видаються вповні щасливими батьками і мужами.

Жозя, як ласкаво називав Адам свою дружиноньку, пишалася освіченим чоловіком і разом із ним ображалася на Малермана, власника газети, коли той в черговий раз убивав шалену ідею Кендзьорівського. Цього разу він замислив усі рекламні оповістки — віршувати.

— Ось послухай, — відволікав Адам свою дружину від звиклих жіночих клопотів. — Сідай біля мене!

І, обійнявши Жозю за стан, декламував:

Декани з гір, отці з долин —

У Львів завзято, сміло!

Усі громадно, як один,

На горде, чесне діло!

По реверенди, колпаки,

Сказиться ваш колятор,

Вберетесь всі, як юнаки —

Вбере вас «Регулятор»!

Жозя умлівала (чи вдавала, що умліває?), ніби від слізливого романсу або від Адамових повідомлень про затроєння вероналом, випадіння з вікна другого поверху та самостріл через нещасне кохання.

— Який ти умілий в письмі! — вигукувала вона. — Ґеню, Ґеню, йди послухай таткові вірші!