— Ми більше не зустрінемось, — ледве підвівся зі свого крісла Твердохліб. — Я дуже зле почуваюсь. Ця книга — мій заповіт. У ній я каюсь за свої помилки та інтелектуальні блукання. В цій книзі я переглянув свої погляди на Гоголя і тверджу, що Гоголь — зрадник України, жалюгідний малорос, царський служака, словесна отрута якого — треба сказати, дуже талановита отрута — заповзла в серця українців і досьогодні розтліває їх. Дякую за вечерю… і ще раз вибачте. Не хотів нікого образити…
Гайдук провів гостя до виходу, подав йому плащ (той відмовлявся, не можучи ніяк потрапити до рукава слабкою рукою, і довго вовтузився, застібаючи плащ), прощався, знову і знову вибачаючись, потім неочікувано поцілував Гайдука і заплакав і, спираючись на генералового охоронця, посунув до автомобіля.
Повернувшись до їдальні, Гайдук розвів винувато руки. Патріарх мовчки нахилив голову. Кілька хвилин пили чай, думаючи про своє. «Треба подзвонити професору Поліщуку, може, чимось допоможе Твердохлібу», — вирішив Гайдук.
— Коли я казав про потребу змін, я не мав на увазі ліквідацію держави, — мовив Ізидор. — Ні окремі землі, ні асоціації міст, ні навіть єдина церква не замінять собою держави. Але, Ігорю Петровичу (він, не помічаючи, кинув офіційну форму звертання, і його слова прозвучали більш переконливо), є такий психологічний закон: очікування змін. Тепер, коли успіхи вашого режиму безсумнівні, треба подумати — як оновити форми управління державою… Я не можу дати конкретних рекомендацій, це не моя справа, але маю таке відчуття.
Помовчавши трохи, Гайдук вразив патріарха неочікуваним запитанням:
— Що ви сказали б, Ваша Святосте, якби патріарх об’єднаної християнської церкви України-Руси став одночасно і главою держави?
Ізидор похитав заперечливо головою:
— Як у Чорногорії в XIX столітті? А як же з секулярністю держави? Відділенням держави від церкви? Це неможливо.
— Не поспішайте казати «ні», — попрохав Гайдук, кладучи ще один шматок «Наполеона» патріарху. — Це ідея одного мого радника. Думаю, ви знаєте моє негативне ставлення до посади Президента, наділеного широкими повноваженнями. Це — прямий шлях до диктатури. Бачу по собі, хоча я й не Президент, а диктатор, змушений приймати майже всі рішення, що дуже комфортно для підлеглих. Відновлення монархії — річ складна, особливо в умовах України. Набіжить сорок вісім претендентів, усі нелегітимні. А нам потрібен глава держави і символічний, і легітимний, і…
— І слабкий, — усміхнувся Ізидор.
— Скажемо так — не авторитарний. Освячений тисячолітньою традицією. Миротворець, людина злагоди. Символ соборності держави, її давнього минулого. З мінімумом влади. Лише з певними, обмеженими Конституцією церемоніальними функціями. Не член жодної партії, а людина, яка відповідає перед Богом. І центр цієї символічної влади в Софійському соборі. Як підкреслення того факту, що народ наш християнський. А в усьому іншому — церква має бути відділена від держави.
— Боюся, що це дуже сумнівна ідея, — задумливо мовив Ізидор. — Поєднання верховної державної та релігійної влади схоже на цезаропапізм.
— Не відкидайте цю ідею, Ваша Святосте. Подумайте. Дозвольте показати вам один документ.
Гайдук приніс із кабінету лист 148-ми діячів до шейха Омара аль-Бакра, подав його патріарху. Той спохмурнів, читаючи. Лівою рукою стиснув патріаршу патерицю, що стояла поряд із кріслом. Прочитавши, кинув на Гайдука погляд, повний скорботи.
— Хто підписав?
— Скажу, але не зараз.
— Що збираєтесь робити?
— Вислати їх у Сомалі. До джихадистського раю.
— Не беріть гріха на душу, Ігорю Петровичу. Благаю вас…
— Одним більше, одним менше…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Час тирана. Прозріння 2084 року» автора Щербак Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя 1984–2084“ на сторінці 27. Приємного читання.