— …Нестор перейшов Дніпро по льоду. Зараз він біля Умані. В нього три тисячі шабель, дві тисячі піхоти на тачанках, дванадцять гармат і сто п'ятдесят кулеметів. Батько прорвав заслін дивізій Першої кінної і Гришки Котовського! Тепер іде на Київ і завтра буде у нас.
— Нема йому тут шо робити. Він вже всім як колька у боці. Фрунзе зі своїми броньовиками й аеропланами приповзе й у Медведівку. Нехай іде куди хоче!
— Те саме ти казав Лютому-Лютенку. І Костю Бакитному. Де вони зараз? Кость мертвий. Лютий пропав у застінках. Комісари топлять нас всіх окремо, як собачат! До Нестора приєднався Пугач, Залізняк.
— Гулий-Гуленко не пішов. І Петро Дерещук, Яблочко, Хмара Пилип — не пішли. Жуйвода, Завгородній… Зрозумій, брате, на Махно полюють Фрунзе з Котовським. Зібрали армію в триста тисяч! Ми його не врятуєм. А як загинемо, хто підніме наших селян? Цвітковський також — не хоче!
— Знаєш, — задумливо сказав Рудь, — я багато часу воював поруч з кубанцями. Вони до останнього б’ються «за єдіную Россію». Хоча вони майже всі — українці! Й у нас багато таких людей — особливо в містах. Ми от штири роки воюєм, а щось не те. Не так. Недостатньо нагайками вчити мови — так ми всіх повідлякуємо. Дивись, он Махно. У нього в загонах жиди і росіяни воюють, за батьку життя кладуть. А чому? Бо він за погроми своїх розстрілює. Людина зна’ справедливість. А Денікін, наче й великого розуму генерал — а не мудрий. Де він тепер? Бо Махно йому пропонував об’єднатись, а той що одвітив — «Бандітов і націоналістов, — каже, — буду вєшать на пєрвом суку! Я за єдіную і нєдєлімую!» Довішався: поки рік воював з нами і Нестором, більшовики всіх подушили. Аж потім попросився — коли вже не було війська.
— Чого ж ти сам хочеш?
— Мені здається, людям треба щось розумне пропонувати. Справедливу державу. Об’єднати людей справедливим урядом — без золотих палаців із золотими автомобілями. Як Кампанелла — Республіку Сонця! І щоб ми могли той уряд контролювати. Як на козацькій Великій раді! Не гожий гетьман, не гожі старшини — скинули геть собаку! А то й розстріляли! Бо поки ми це не можем — нам нав’язують інші. Підступні і хитрі.
— Так Лєнін он пропонує: «Братство і справєдлівость»!
— Я й кажу — інші! Страх і ЧеКа — от його «братство»! Воно будується на крові, цього тільки дурень не бачить. Ні, треба щось інше! Наші люди самі ще не знають — хто вони. Дехто думає, що вони досі імперські. Дехто — що вони «руські». Предки ріками проливали кров за цю землю. І як не крути, а називається вона — Україна! За неї бився Хмель, Наливайко, Кривоніс, Богун, Сагайдачний. Сотні тисяч їх поклали свої життя. Тепер — ми на черзі!
Гонта вірно сказав: «Наші жертви не впали марно! Бо на нашій крові виростуть ті, хто докінчить справу!».
— Бачу, не один він хотів славно померти!
— Наша задача тепер — така сама. Боронити землю. Не дати цій наволочі вбити пам’ять! Тільки через спротив ця земля має душу! Після сотень тисяч, мільйонів вбитих, закатованих, померлих від голоду багатьох об’єднає пам’ять. Вони будуть знати своїх героїв, гордитись ними. Нами! Й будуть готові самі взяти шаблю Хмеля, бо ще КОЗАЦЬКА МАТКА НЕ ВМЕРЛА! Отоді й народиться вона — Україна. Заможна і сильна!
— Щось поки не дуже схоже на силу…
— Нічого, життя саме вчить. Навіть оці негаразди колись будуть корисні. Як перебили отаманів, пересадили по тюрмах, то наступні на їхніх помилках чомусь і навчаться. Я ось — учуся. Бо після перемог отамани гризлись між собою, не могли дійти ладу. Бо не були жорстокі до ворога, як перемагали. А ворога треба — вбивати! А ми добрі та чуйні.
Он Лєнін, євреї: Камєнєв — Зінов’єв — Троцький — це вміють. І вміють домовитися між собою.
— То чому ж ми не вміємо?!
— Мабуть, євреїв навчила кров. Стільки її вони пролили по світу! І тоді лиш навчилися домовлятись… Тільки біда вчить, тільки страждання. Мабуть, у кожного народу є своя міра крові. Ще недостатньо її пролито, недостатньо для нас. Ще мало…
— А ти не боїшся, — примружив око Семен, — що поки будеш з Нестором мед-вино пити — нас тут самих повирізають. Що ти тоді хлопцям скажеш?
— Я бачу одне: поодинці ми не сильні! Я хочу зрозуміти Махна. В чому його сила. Махно єдиний, хто не боїться вийти проти червоних. Лава на лаву! Дивізія на дивізію! Треба з ним об’єднатись. Хоча б спробувати. Коли ще не пізно.
— Ні. Нестор вже не жилець. З ним нас усіх точно виб’ють.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара» автора Стеблівський Є.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті“ на сторінці 69. Приємного читання.