Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

— Нащо вони мені? — противився Ром. Її очам хотілося вірити. Вона бажала йому добра.

— Візьми, не бійся. Ти ж бачив розклад. Я гадала тобі на майбутнє. У тебе все буде непросто. Візьми, вони тобі допоможуть.

— Я навіть не знаю, що це!

— Так просто. Дивишся на них й — бачиш усе. Це буде твоя інтуїція, твоя підсвідомість — вона все й так знає. Дивись на них, коли в цьому є необхідність.

— Знаєте, краще не треба!

— Ну, як хочеш. Я спробувала допомогти. У тебе є щось в очах. Прощавай.

Вона хотіла вже йти, але Ром торкнувся її плеча.

— А Ви, що Ви побачили там для себе?

Луїза з якось болісно посміхнулась.

— Ти бачив дев'ятку мечів? Оце і є моє найближче майбутнє…

— А що вона значить?

— Це чекає на всіх. Рано чи пізно… У мене нема більше часу. Не витрачай і ти свого. Прощавай!

Коли Луїза зникла за дверима, з чорного ходу вже піднімалась Владка. В своїй небесного кольору сукні в обтяжку. Коли Роман подивився на неї, він відразу забув про всі ідіотські карти на світі. В цій сукні Владка вражала просто ангельською красою…

Потім Ром повернувсь до Одеси й історію цю згадував, як дивну пригоду. Знов їздив у відрядження й бачив, що резони політиків завершились. Далі за класикою повинен сказати слово «товариш Маузер». У можливість війни вірити не хотілось.

Із Владкою бачився рідко: не міг звертатися до минулого. Знав, що вона знов шукає. Таких дівчат знаходять миттю — досить лиш відвернутись. А вона вперто хотіла виїхати з країни.

Розумом тямив. Та кожного разу, коли бував в Бендерах, шукав зустрічі з нею. Бо розум у ділах сердечних — не найкращий порадник…

Розділ 35

Семен

Грудень 1920 р.

Під Новий рік Максим люто полаявся в Іваньках з Семеном через Махна. Останнім часом Семен базувався в цьому селі: не пускав «красних» на цукроварні. Бо Котовський цукроварні прибирав до рук першим: кажуть, що й не гребував приторговувати відібраним у селян цукром.