…Розстріли заручників і «отвітчиків», спалені села, конфіскація останнього шматка хліба, картоплі, худоби — таким був почин комкорпуса на Звенигородщині. Котовці видирали з рота останній шмат хліба, лишали селян у зиму на голод. Якщо зерно не здавали — грабували й спалювали цілі села. «Красний терор» спирався на сотні тисяч багнетів напівбандитських червоних армій. Уже з осені в селах почався голод, який тривав і весь рік 1921-й.
Голод й терор вкрай виснажили українське село. Вслід за селом рідшали й ряди повстанців. У цю найважчу для боротьби зиму…
Для протидії Красній армії відділи об’єднались: разом нарахували десь чотири тисячі повстанців. У грудні вирішили знищити ката. Вислідили Котовського й напали біля Умані на підрозділ. Саме там у бій встрягли загони Семена Гризла, Гулого-Гуленка, Дерещука та Цвітковського.
Рудь у тому бою приймав участь. Воля людська не всемогутня. Як повернеться бій — ніхто завчасу не знає. На все воля Божа. З кавалерією сорок п’ятої дивізії повстанці зіткнулись певно. Що там буде «лисий» — Дерещуку нашептав Нухим-цирульник. Тоді з цього жарту ще посміялись. Але треба ж, щоб саме в годину бою з-під Жашкова повертались ескадрони Примакова. Тепер кінні загони «красних» ганяли скрізь, де прийдеться.
Бій вийшов затяжний й не на користь повстанців. З Умані вийшли ще війська, загрожували флангам, тож гайдамаки відступили до лісу. Останню групу червоні оточили щільно — й всіх перебили…
Котовський потім брехав начальству, що отамани в цьому бою були вбиті — й Гризло, й Цвітковський, і Гулий-Гуленко.
Настрій у повстанства був кепський. Аж тут… На сцену знову вийшов незламний Батько.
* * *Загони Махна, як завжди, йшли неждано. Почали просочуватись з півдня й зі сходу — від русла Дніпра. Грізна сила Батька чулася в сотнях тачанок, швидких переходах і зухвалих штурмах. Перелякані більшовики підняли проти нього п’ять кінних дивізій, і в новорічну ніч біля села Буки сталась велика битва. Батько вночі поколошматив червоних і вийшов у боях до Тального…
Розділ 34
Роман Рудинський. Владка
Після останньої зустрічі пройшло вже багато часу. Владка Романа з армії «не діждалась». Старе, як світ поняття. Ну була історія в Києві з югославами… Тож Ром просто побув вдома місяць, й виїхав до Одеси. Владку навіть не бачив. Але в своїх любовних пригодах Ром завжди пам’ятав перше кохання. Якось знов отримав її листа з відбитком губ на сторінці. Вона знов писала про те, що ніхто й ніколи не дарував їй стільки квітів. І що вона не забуде троянди, які приносив Ром того літа. Великі букети добутих із ризиком темно-червоних троянд із краплями роси на серці…
* * *За кілька місяців мати забрала Владку в Бендери. Ром часто планував відрядження, в деякі й сам їздив. Тож не дивно, що якось він опинився у Придністров’ї. Разів зо два бачив її будинок з автівки. Втретє не витримав — і заїхав. Стояв довго на площадці, мимо ходили люди й з підозрою дивились на добре вдягненого, високого молодого мужчину, що стояв у нерішучості перед дверима — а він не міг заставити себе подзвонити.
Потім зробив над собою зусилля. Десь у глибині квартири ніжно закалатав дзвоник. Потім почулися знайомі легкі кроки. Кроки затихли — вона дивилася в вічко. Двері широко відчинились.
Вона стояла на порозі, біляве волосся зачесане в гарненьку гривку, золотисті очі стали ще більші від здивування. За мить поривчасто кинулася йому на шию.
— Ром!!
Він обережно тримав у руках її струнке тіло, обережно, наче велику коштовність. Золотисте волосся лоскотало йому обличчя. Й раптом відчув, як його серце накриває до болю знайома гаряча хвиля.
Цю дівчинку він, мабуть, не забуде ніколи…
Владка щиро зраділа зустрічі. Їм завжди було цікаво разом. «Струмочок їхнього спілкування не пересихає довіку», — казав про такі стосунки Орест Хоші. Вона показувала йому південне місто, вечорами гуляли разом звабними вулицями, ходили в кіно і… — нічого більше… Потім Ром займався роботою, але все’дно зустрічав Владку: в натовпі біля універмагу, чи на дорозі до річки, або в холі университету. Безпомилково, з першого погляду впізнавав її струнке тіло, її одяг, волосся — з будь-якої відстані, анфас, у профіль, зі спини або навіть її постать, у якісь долі секунди, в людському потоці. Це було схоже на чари.
З ним коїлися дивні речі.
Дванадцятого квітня Ром приїхав знов по роботі. Навмисне вибирав дату, бо це ж був її день народження. Довго вибирав подарунок, й зрештою, купив каблучку «Тіффані» в формі ніжних пелюсток.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара» автора Стеблівський Є.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті“ на сторінці 62. Приємного читання.