Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

— О чьом ваша статья? — спитав раптом тихим вкрадливим голосом.

— Про ті події в столиці.

— Ви там билі?

— Ні, це просто мої думки. Взагалі.

Чоловічок подивився на Рома, нащось взяв зі столу золоту ручку. Покрутив її в руцях. Сказав:

— Ну вот, молодой чєловєк, ми сєйчас сядєм і будем размазивать соплі, вот тут прямо на столє — «взагалі». Да?

Намальована булькатим картина була така показна, що Ром зібрав аркуші в руки, сказав: «Прощайте, шановний!» й піднявся поверхом вище.

На п'ятому знаходилась теж совкова (судячи з назви) газета, але Ром все’дно зайшов до приймальні. Трохи потинявся коридором, вслухався в перестук друкарських машинок. Потім спитав редактора й почув, що той у відпустці. «Не дуже й хотілось!» — подумалося про себе.

Подякувавши, знову вийшов на сходи й піднявся на шостий поверх…

Газета «Час X» колись називалась «Молодь Одещини». Популярна редакція, молоді журналісти. Ці стіни бачили немало талантів — у Москві й Сан-Франциско є редактори, які починали з «Молоді…».

Ром постукав у двері. Вже п’яті сьогодні.

За столом у кімнаті сидів плечистий, спортивного вигляду чолов'яга років під сорок. Його смоляне волосся й маленькі вусики нагадували бразильєро. Чоловік подивився на Рома й привітно кивнув на стілець ліворуч:

— Сідайте, юначе.

— Я приніс вам статтю…

— Ви бачите себе журналістом? — спитав наче аж схвально.

— Так, бачу!

— Давайте ваші шедеври.

Редактор продивився папери, на якомусь з абзаців затримавсь надовго. Закивав головою.

— Ну що ж, непогано. Як вас звуть, хлопче?

— Ром… Роман.