Розділ «Частина IIІ Стріли над степом»

Через деякий час вони виїхали з міста, проминули околиці та приміські садиби і поїхали широким шляхом, що пролягав між селянськими ланами.

Данько спробував зручніше вмоститися й оперся спиною на лантух, що лежав у візку. Але якісь залізяки, що, виявляється, були в мішку, боляче вперлися в його спину. Данько здивовано помацав лантух руками. Інквізитор, який їхав поруч з візком, помітив здивування хлопця і криво посміхнувся:

— Це «інструменти правди». Вони на випадок, якщо запідозрений не захоче зізнатися відразу.

Данько відсунувся від зловісного лантуха. Інквізитор розсміявся і, звернувшись до алхіміка, сказав:

— Не турбуйтеся за ваш час, ви добре знаєте, що ще ніхто з тих, кого я допитував, довго не опиралися. Так що скоро приступите до своїх справ.

Обличчя пана Зенона зблідло ще більше, і він нахилив голову. Данько був втомлений безсонною ніччю, тож, незважаючи на свої переживання, торохкотіння й погойдування візка поступово нагнало на нього сон.

Уві сні йому примарилось, як вони з Яриною намагаються втекти від чогось лихого, але їхні ноги не можуть зрушити з місця, а позаду вже нависає, закриваючи небо, велетенська тінь чорної сутани.

Данько здригнувся і прокинувся. Вони їхали серед лісу. Вечоріло. Було прохолодно, високі стовбури дерев похмуро підступали до краю дороги. Накрапав дрібний дощик. Вершник, який їхав попереду, тримав у руках смолоскип, мінливе світло якого робило все навколо зловісним і таємничим.

Виявилося, що поки Данько спав, вони зустріли дорогою селянина, який погодився провести їх до княжого маєтку. Хлопець почув, як селянин, не помічаючи застережливих жестів алхіміка, простодушно розповідає інквізитору:

— …Та що ви, княгиня Ярина дуже хороша. Вона лікувати вміє, рано-вранці ходить чудодійні трави збирати. Ми, селяни, знаємо, що вона завжди допоможе у скрутну хвилину: і грошей дасть для господарства, і вилікує від тяжкої хвороби. Навіть птахи її не бояться, я сам бачив, як на її руки та плечі сідають.

Інквізитор слухав, кивав головою, заохочуючи балакучого селянина продовжувати свою розповідь, але хижа усмішка не щезала з його вузьких губ.

— Тільки ось останнім часом, як її батько помер і з’явився цей магістр, щось недобре почало навколо маєтку коїтися. Та ви, мабуть, і самі про це чули. Княгиню, кажуть, під охороною тримають, і вже давно не бачили, щоб вона свої чудодійні трави та квіти збирала. А тут ще ця сеньйора Гельда. Страшна жінка. Набрала до маєтку найгарніших дівчат з нашого села собі у служниці — і більше їх ніхто не бачив. А ще люди бачили постать жінки, яка летить у нічному небі при світлі повного місяця.

Із цими словами селянин побожно перехрестився і промовив:

— Тут мені до свого села треба повертати, а ви оцим шляхом їдьте, до маєтку скоро й доберетесь.

Коли селянин щез між деревами, інквізитор обернувся до алхіміка:

— Тепер ви самі переконались, що мої підозри підтверджуються з кожною хвилиною. Впевнений, що княгиню необхідно відразу арештувати і, можливо, на місці допитати.

Зенон злякано глянув на нього, але опанував себе і зневажливо потиснув плечима:

— Але ж це ні про що не свідчить. Квіти збирати не гріх, а щодо жінки в нічному небі, так забобонним селянам і не таке може приверзтися. І не забувайте, що ви не можете притягнути людину до допиту, якщо не знайдете прямих і безпосередніх доказів.

— Впевнений, що докази ми знайдемо відразу, — криво посміхнувся інквізитор.

Невдовзі шлях став ширшим, ліс закінчився. Вони оминули невелике озеро, на поверхні якого при світлі місяця біліли лілії, та кілька майстерень біля замкової стіни. На стінах палацу палали смолоскипи, у світлі яких Данько побачив вартових зі списами.