Розділ «Частина IIІ Стріли над степом»

— А ваш учень нехай побуде в коридорі, зараз ми обговорюватимемо справи, про які не повинні знати непосвячені, — промовив інквізитор.

— Іди, хлопче, — кивнув Данькові алхімік Зенон, — тільки принеси мені торбу з моїми речами, яку я залишив у візку.

Данько, який відразу відчув себе незатишно в цій похмурій залі та ще й у присутності сеньйори Гельди, яка, на щастя, поки його не впізнала, із радістю пішов до виходу. За своєю спиною він почув голос Гельди:

— А зараз я приведу княгиню Ярину.

Данько вийшов у ледь освітлений коридор. Раптом його увагу привернув малюнок на невеликому гобелені Данько підійшов до нього і спробував уважніше роздивитися. На гобелені було зображено високого сивобородого старця, який протягував закутому в лати рицарю меч і чотири стріли, що лежали на товстій книзі.

У цей час за спиною Данька почулися легкі кроки. Данько перелякано озирнувся й миттю протиснувся за обладунки, що стояли біля стіни. До лат було прикріплено довгий парадний темно-синій плащ з вишитим золотом гербом. Данько надійно заховався за плащем і обережно визирнув з-за його краю. Прямо перед ним стояла спиною сеньйора Гельда. Вона хижо озирнулася на двері зали, з якої щойно вийшла, і в її чорних очах зблиснули зловісні вогники. Сеньйора дістала зі своєї чорної накидки невелику ляльку. Данько здивовано помітив, що іграшка була вбрана в чорну сутану — майже таку, як на інквізиторі. Гельда підняла ляльку, звертаючи її дерев’яне обличчя в бік зали, щось прошепотіла й різким рухом встромила довгу голку в її груди! Потім сеньйора задоволено заховала ляльку під свою накидку і зникла в темному коридорі.

Данько вибрався з-за обладунків і обережно, озираючись на всі боки, вийшов на вулицю. Латники інквізитора стояли біля воріт палацу. Данько обійшов їх, витягнув з воза торбу алхіміка й замислився. Справа дійсно почала набирати небезпечних обертів.

Хлопець зітхнув та з великою нехіттю знову увійшов до палацу. Коли він знову опинився в залі, то відразу побачив княгиню Ярину. На ній була та ж біла сукня, у якій її востаннє бачив Данько. Дівчина ледь стояла на ногах, і її очі на схудлому блідому обличчі зацьковано дивилися на інквізитора. Той сидів, потираючи руками свої груди навпроти серця, і суворо дивився на княгиню.

— …Я не розумію, про що ви кажете, — говорила Ярина, — я ніколи не займалася ворожбою, я не відьма.

Данько застиг біля дверей, тримаючи в руках торбу алхіміка.

— Ну що ж, княгине, тоді нам доведеться зробити обшук у вашій кімнаті, — жорстко сказав інквізитор і звернувся до сеньйори Гельди: — Сподіваюся, ви не будете заперечувати?

— Я не думаю, що наша княгиня займається відьмацтвом, — лагідно промовила Гельда й торкнулася плеча Ярини. Від цього доторку княгиня відсахнулася, з жахом дивлячись на сеньйору. — Але, щоб підтвердити її непричетність до відьомства, я не лише не заперечую, я навіть прошу вас зробити обшук в її кімнаті.

— От і добре, — піднявся з місця інквізитор. Тут він помітив хлопця й тицьнув у нього гачкуватим пальцем:

— Нехай він також іде з нами! Буде свідком обшуку.

Ярина озирнулася на Данька, і в її очах промайнуло здивування. Здається, цей погляд перехопила сеньйора Гельда. Данько пригнув голову й пішов за ними.

Вони проминули коридор і зайшли в невеличку кімнату із заґратованими вікнами. Тут було багато свіжих квітів і рушників, обшитих тонким мереживом. Данько подумав, що відчував би себе в цьому покої дуже добре й затишно, якби не обставини, за яких він у ньому опинився.

Очі інквізитора забігали. Він хижо пригнувся і став нагадувати великого чорного птаха, який розорює голуб’яче гніздо. Його гачкуваті пальці почали розкидати речі княгині і зривати рушники зі стін. Алхімік хотів щось сказати, але замовк на півслові. Сеньйора спокійно дивилася на все це. Ярина мовчала, але її губи тремтіли, здавалося, вона ось-ось заридає.

Данько почував себе зле. Передчуття, що зараз скоїться лихо, лещатами стисло його серце.

— Ось! Знайшов! — переможно вигукнув інквізитор і підняв якусь річ, витягнувши її з-під подушки на ліжку княгині.

Усі швидко підійшли до нього. У руках, піднесених над головою, інквізитор Густав тримав ляльку в чорній сутані. З грудей ляльки стирчала довга блискуча голка.