Розділ «Частина IIІ Стріли над степом»

— Потім, братику, побалакаємо, — крикнув майстер Богдан, — Голота тяжко поранений, необхідно його швидше до Хортиці довезти!

Жила гукнув козакам, що сиділи в чайці:

— Гей, хлопці, Голота поранений, ануте, швидше його на Січ домчимо!

Жила миттю зіскочив по линві на чайку, і козаки швидко допливли до човна з нашими друзями. Очі Голоти були заплющені, на губах запеклася кров. Козаки обережно підняли його на борт, допомогли перелізти знесиленому Данькові та пораненому Богданові, і через мить чайка неслася хвилями в бік Хортиці.

Назустріч чайці дніпровські хвилі несли багато вбитих ординців і яничар. На берегах теж було чимало ворожого трупу. Біля самого острова догоряли турецькі галери.

Поки чайка плила, Жила розповідав про битву:

— Щойно ви відплили, як турки обступили Хортицю. Нашим гармашам вдалося одну галеру відразу підпалити, але далі тяжче діло пішло. Усю ніч і весь ранок галери по Хортиці гарматами лупили, а потім турки на штурм пішли. З берегів кримський хан шляхи перекрив, та ще яничари, що суходолом підійшли, на плотах пнуться до острова. Три рази ми їх відбивали. Але найбільший наступ розпочався опівдні. Яничари, мов комашня, Січ хмарою обступили, гармати з галер гатять безперервно. Ми на шанцях врукопаш зчепилися. Аж раптом, коли вже нас до самої січової площі відтиснули, відчуло наше козацтво, що втома десь поділася, немов ми тут без продиху не билися. Навіть козаки, які від ран конали, попідхоплювалися та так вшкварили по ворогах, що ті відступати почали. На яничар та ординців немов якась мара найшла — зброю покидали та врозтіч кинулись. За півгодини змели ми їх. Половину галер гарматним вогнем перетопили, частину приступом узяли й за рештою погналися.

— А кобзар Будник живий? — запитав Данько.

— О, кобзаря нашого ні куля не бере, ні ятаган! Навколо нього січа люта йде, кулі свистять, а він сидить собі та на кобзі грає.

Так вони дісталися до Хортиці. Данька вразило те, наскільки за дві доби змінився острів. Берег був зритий гарматними пострілами. Дерев’яні стіни в багатьох місцях були пробиті. Острів було завалено вбитими та пораненими. Козаки спішно гасили кілька куренів. Але, тим не менш, навкруги вирувала радість перемоги.

— Де кобзар? — запитав Жила першого ж козака, який потрапився їм назустріч, коли вони зійшли на берег.

— Там у крайньому курені поранених лікує.

Козаки обережно зняли з чайки Голоту й понесли його до вцілілого куреня, біля якого лежало багато поранених козаків.

— Велика битва тут відбулася, — промовив Данько, озираючись навколо.

Батько поклав йому руку на плече.

— Знаєш, сину, для тебе ця битва вже давно почалася, але сьогодні вона завершилася. І ти став переможцем.