Розділ «Частина IIІ Стріли над степом»

Вхід до Руської вулиці загороджувала стіна з воротами, вздовж яких похмуро проходжалися крутоплечі чолов’яги, тримаючи на плечах тяжкі молоти, коси й сокири.

— Ти куди оце прямуєш? — суворо запитав Данька один з охоронців, коли той намагався проскочити повз таку грізну варту.

— Ось, глек пану Зенону несу, він його замовив у нашому селі, — спробував викрутитися Данько й сунув подарований селянином глек вартовому під ніс.

— А ти не з підмайстрів цеху майстра Шварта, який намагається нашу торгівлю собі перехопити? — підозріло спитав його вартовий.

— Та борони Боже! — щиро сказав Данько й задля переконливості перехрестився.

— Ну добре, йди, — змилостивився вартовий, — та передай панові Зенону від мене вітання. Скажи, що його ліки моїй дружині дуже допомогли.

— Обов’язково передам! — крикнув Данька і швидше побіг подалі від непривітних вартових.

Хлопець розглядав вивіски на майстернях, аж тут побачив будинок, над дверима якого висіла дошка із криво намальованою широкою колбою, під якою палав вогонь, і написом: «Кепська доля, поганий сон? Вам допоможе алхімік Зенон».

Данько навіть зніяковів від такого поважного напису, трохи поміркував про свою долю, почухав потилицю і, нарешті наважившись, постукав у двері тяжким бронзовим кільцем. Кільце тримала в пащі бронзова голова лева, що прикрашала вхід.

Почулися швидкі кроки, двері зарипіли й відчинилися. Спочатку в обличчя Данька дихнуло гострими запахами якихось загадкових речовин, а вже потім він побачив високого чоловіка з рудою бородою в дивному довгополому халаті, пропаленому в кількох місцях та вкритому жовтими й чорними плямами. Його борода була розпатлана, один вус стирчав угору, а другий опускався вниз, на носі блимали темним склом круглі окуляри.

— Доброго ранку! — промовив Данько й чомусь простягнув чоловікові глечик.

— Дякую, — відповів чоловік і взяв глечик.

Наступила мовчанка. Чоловік зніяковіло роздивлявся глек, намагаючись зрозуміти, нащо він йому потрібен, а Данько все ніяк не міг вирішити, з чого почати розмову.

— А ви і є алхімік Зенон? — нарешті наважився спитати Данько.

Чоловік виструнчився, кивнув головою і гордо промовив.

— Доктор алхімії та астрології Зенон Радипус до ваших послуг, шановний.

— А я Данько із Готського замку, — не менш гонорово сказав хлопець і теж поштиво схилив голову, — у мене є до вас одна справа, тільки на вулиці про неї я з вами розмовляти не можу.

— Прошу, прошу, заходь, — алхімік Зенон широким рухом руки запросив хлопця до свого будинку.

Данько зайшов у темний коридор, просякнутий гострими запахами хімічних речовин, старих книг та їдких випарів. Спотикаючись об якісь скрині, перекинуті стільці, мідні чани та кам’яні чаші, Данько пройшов за алхіміком до невеличкої кімнати, яку ледь освітлювало сонце через слюдяне вікно під стелею. Кімната була переповнена чудернацькими речами. Посередині стояв широкий стіл, завалений товстенними книгами із жовтими товстими сторінками, пергаментними зшитками, між якими стояли жовтий людський череп та опудало великої сови. Майже півкімнати займало кілька глобусів на широких дерев’яних підставках, уздовж стін висіли гравюри із загадковими малюнками й мапи із зображеннями далеких земель та зоряного неба.

Хлопець підняв очі й побачив, що прямо над ним зі стелі звисає опудало велетенського крокодила. Зрозуміло, що в Данька залишилися не дуже приємні спогади про крокодилів, тому він вирішив не гаяти часу й відразу перейти до справи.