Розділ «Частина ІІ Майстер великого степу»

Одного дня, коли вони йшли поміж білими брилами солончаків, Данько побачив, як далеко попереду повільно рухається якась довга чорна валка. Спочатку було видно лише вервечку, що повзла степом назустріч кобзареві та його поводирю, але невдовзі Данько зміг побачити високі тяжкі вози, запряжені круторогими могутніми волами. Уздовж возів йшли люди. У деяких на плечах блищали довгі мушкети.

Від несподіванки Данько завмер. Ремиґання волів та скрип коліс наближався. Кобзар Будник засміявся:

— Ти що, Даньку, хіба повз твій замок ніколи чумаки не проходили?

Данько полегшено зітхнув — дійсно, такі чумацькі валки він бачив, коли ті неспішно проходили повз замок, а іноді завертали й до фортеці, якщо там був ярмарок. Тепер хлопець ясно бачив, як на сонці блищать широкі, змоклі від поту спини та ребра волів, бачив круті роги тварин, на яких осів соляний пил.

Чумаки, не кваплячись, йшли біля великих окутих залізом коліс возів-маж. Вози були доверху завантажені великими мішками з сіллю, осі коліс рипіли під тягарем. Шаровари та свитки чумаків були перемащені дьогтем (мабуть, щоб чуму відігнати). Чоловіки палили довгі глиняні люльки і з-під високих баранячих шапок спокійно дивилися поперед себе.

Хоча навкруги не було видно жодного ворога, багато хто з чумаків ніс на плечах мушкети, та й на мажах поверх лантухів Данько помітив чимало зброї. Те, що зброя була вкрай потрібна, і що в цьому степу крилося чимало небезпек, підтверджували скривавлені пов’язки, якими були перев’язані голови деяких чумаків, та кілька стріл, що й досі стирчали з возів та мішків. Там, де були встромлені стріли, з лантухів потроху струменіли, немов кров з рани, тоненькі цівки білої солі.

Попереду валки йшов кремезний отаман у сірій свитці й чорних шароварах, заправлених у чоботи з низькими халявами. За широкими шкіряними шароварами в нього було закладено два пістоля й довгий черкеський кинджал у срібних піхвах.

Порівнявшись із нашими мандрівниками, чумацький отаман підняв руку, і валка, скриплячи колесами, повільно зупинилася.

— Чолом тобі, пане кобзарю! — глухим басом привітався отаман.

— Чолом і тобі, пане отамане! — вклонився йому Будник.

— Давно не бачилися, — поважно сказав отаман, — знов зібрався до Кафи, нашим сердегам-невільникам псалми співати?

— Та є деякі справи, — посміхнувшись, відповів кобзар.

Тим часом чумаки оточили кобзаря й Данька щільним кільцем, радісно їх вітаючи. Хтось вже просив кобзаря заспівати їм, а хтось пригощав Данька величезною соленою таранею. Було помітно, що чумаки дуже раді бачити Будника, до того ж вважалося доброю ознакою зустріти мандрівного кобзаря під час небезпечної подорожі.

— Тут зупинимося, — скомандував отаман, — ану, мерщій, хлопці, варіть куліш!

Чумаки миттєво кинулися виконувати наказ отамана, а кобзар, Квач і Данько відійшли трохи далі у степ.

— Розкажіть, пане отамане, що там за Перекопом робиться? — запитав Будник.

— Та що там може бути? Самі знаєте: ще два дні будете йти нічийною територією, а там вже володіння Чалми-бека почнуться. За Перекопом неспокійно, кажуть, хан за щось на Чалму-бека дуже розгнівався. Через це може у Криму колотнеча знятися, так що будьте обережні. Учора на нас якісь харцизи наскочили, ледь встигли ми вози колом поставити, а там вже відстрілялися.

— Далеко йдете?

— Та збираємося до Києва, на ярмарок, а далі, якщо сіль та рибу вдало продамо, то пшениці закупимо й повеземо до Львова, а може й іще далі. Кажуть, зараз на пшеницю через колотнечу, яку між собою у Французькому королівстві та імперських володіннях католики з лютеранами затіяли, ціна зросла.

— Ну, то нехай буде удатною ваша мандрівка. — Промовив кобзар. — А чи не чули ви про в’язницю Чалми-бека, у якій вже дванадцять років перебуває дуже важливий полонений, з нашої України вивезений. Чув я, що його Чалма-бек не як усіх інших в’язнів біля каменоломень тримає, а в особливому кам’яному казематі.