Розділ «Частина ІІ Майстер великого степу»

Обличчя Будника похмурніло, і він сказав:

— Цей не прийде, знайдуться інші — занадто багато пройдисвітів ласих до нашої України у світі ще є.

— На те й шаблі в нас при боці, — рішуче відповів Голота.

Кобзар Будник трохи помовчав, роздумуючи, і додав:

— На те й Оберіг пращури наші створили…

Коли вони закінчили обідати, Будник підвівся і вклонився Голоті:

— Пане Голото, шлях перед нам далекий, тому, як на те ваша ласка, вирушимо ми із Даньком у подорож.

— Помагай вам Боже! — коротко відповів Голота, низько вклонився, стрибнув у сідло й махнув рукою Данькові: — Бувай здоровий, козаче, повертайся швидше до нашого коша!

Будник закинув за спину легку кобзу, Данько навіть почув, як тихо задзвеніли її струни, взяв у праву руку довгий ціпок, а ліву поклав хлопцеві на плече.

— Ну що, друже, — тихо сказав він, дивлячись вперед незрячими очима, — уже від першого кроку довгий шлях коротшим стає. З Богом!

— З Богом! — одізвався Данько, — і вони вирушили в той бік, де сонце встає.

Глава 2. Степові мандрівники

Уже з тиждень йшли вони степом. Кобзар ступав, спираючись на ціпок, нібито повільно, але навіть швидконогий Данько ледь встигав за ним. Ночували вони у степових байраках, якщо ті траплялися дорогою, а якщо ні — то й у відкритому степу. Готуючись до ночівлі, Данько збирав хмиз, розпалював багаття й готував вечерю з харчів, які були в Будника, або з тих, що передав хлопцеві на дорогу козак Голота.

У цей час Будник, примостившись на землі, витягав з чохла свою кобзу, обережно протирав її м’якою ганчіркою і прикладав голову до її широкої потемнілої від сонця деки. Данькові здавалося в ці хвилини, що кобзар без слів розмовляє з нею. Потім музикант м’яко торкався довгими пальцями срібних струн, і вони відгукувалися ніжними звуками, які, сплітаючись між собою, створювали мелодію, що заворожувала і примушувала зачаровано застигати на місці. Погравши якісь акорди, уривки знайомих і незнайомих Данькові мелодій, кобзар обережно вкладав інструмент у чохол і, вкладаючись спати, клав перед собою на завбачливо складане гілля або оберемок трав.

У першу ж ночівлю перед сном кобзар обійшов навколо місця, де вони готувалися спати, і розкидав довгі стеблини білої трави, які витягнув з торби. Данько згадав, що час від часу, поки вони йшли, кобзар зупинявся, нахилявся і, проводячи над степовими травами долонями, вибирав такі білі стеблини та кидав собі в торбу. Тоді Данько вирішив, що кобзар вибирає якусь приправу до їжі й не звернув на це особливої уваги. Тепер він здивовано дивився на загадкові дії кобзаря.

— А що ви робите, пане Буднику? — запитав він.

— Та це, братчику, щоб ніяка степова нечисть до нас не причепилася, хтозна, скільки її зараз у цю пору вештається? — спокійно відповів Будник і відразу заснув.

Нічого й казати, що майже всю ніч Данько не спав, прислухаючись до далекого ухкання нічних птахів та виття, що долітало зі степу. Але потім Данько вирішив, що раз кобзар так спокійно спить, то і йому нема чого боятися, втома взяла своє, і хлопець забувся неспокійним тривожним сном.

Їли вони зазвичай, борошно і крупу, зварені в казанку, заїдаючи сухими хлібцями-брусаками. Мандруючи степом, меткий Данько знаходив і збирав ягоди, а в ярах та байраках часто зустрічалася ліщина, так що їжа їхня не була надто одноманітною.

Єдине, що турбувало спочатку хлопця: чи вистачить їм припасів води. Він добре знав, що у степу не просто знайти джерельце; знав, що багато мандрівників загинуло від спеки, марно шукаючи для себе хоча б ковтка води. Але Будник впевнено йшов тільки йому знайомим шляхом. І хоча рука кобзаря іноді спиралася на Данькове плече, щоб довести важливість ролі хлопця в якості провідника, саме цей доторк впевнено спрямовував малого у певному напрямі. Данько навіть замислювався — хто кого веде цим безлюдним степом — він сліпого кобзаря, чи сліпий кобзар його. Дуже скоро Данько зрозумів, що якби він опинився сам, без кобзаря посеред степу, то напевне загинув би. А на перший погляд Будник здавався таким безпомічним!