Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

Попри свою репутацію готичної красуні й самотньої відлюдниці, Ештон швидко знайшла спільну мову з пацієнтами та персоналом клініки. Одного дня Юрій побачив, як вона розмовляє з Лукасом у саду.

— Як ти це робиш? — спитала дівчина, переглядаючи його світлини, розкладені на мармуровій поверхні столика просто неба. — Я ще не бачила таких талановитих робіт…

Вона особливо вподобала фотопортрет Ванесси Маріані. Із нього на світ дивилася не стара, невдоволена життям і виснажена нездійсненими мріями акторка, а велична, впевнена в собі, надзвичайно гарна й усміхнена жінка з сяючими від щастя карими очима. Здавалося, на світлинах Лукаса якимсь дивом проступали не принагідно роблені обличчя людей, а їхні справдешні душі…

Помітивши цікавість співрозмовниці, скалічений хлопець, вочевидь, зашарівся. Проте швидко подолав непевність.

— Ну… уяви, що бачиш найвродливішу жінку на Землі. А тепер зроби так, щоб її побачили всі інші, — і він навів об’єктив фотокамери на неї.

Ештон розсміялася:

— Я не найвродливіша жінка на Землі!

— Для мене — найвродливіша.

Вона перестала сміятися. Лукас теж замовк, просто дивився на неї — щирий, справжній і… зовсім не потворний у цю мить.

Юрій відчув, як всередині нього здійнялося щось схоже на ревнощі. Зірвався з місця. Швидкими розгонистими кроками наблизився до солодкої парочки.

— Даруйте, що перервав ваше замилування, та приїхали чергові замовники. Вони хочуть глянути на Ештон.

Вона повільно підвелася, зніяковівши, глянула на Лукаса.

— Вибач. Мені час повертатися. Сфотографуєш мене іншим разом, гаразд?

— Гаразд, — погодився він.

Обоє знали, що іншого разу не буде. Юрій не дозволить.

Лукас не хотів його слухатись, та руки самі опустилися. Було в цьому неприязному лікареві з далекої невідомої країни щось по-справжньому дике, первісне, жаске, що не піддавалося жодним розумним поясненням й змушувало коритися навіть супроти власної волі. За це він майже ненавидів Юрія. І водночас захоплювався ним: в уяві Лукаса брутальний запальний чужинець був чимось схожим на Несамовитого Коня[6] — найвідважнішого з індіанських вождів. Але з Юрієм він цими враженнями не ділився — знав уже його нестримну й лиху вдачу.

Проте одного разу малому таки вдалося потай сфотографувати лікаря, коли той віддалік спостерігав за Ештон і думав, що його ніхто не бачить. Та, як хлопець на самоті узявся переглядати щойно відзняті кадри, Юрія там чомусь не було. Проте знайшлася одна світлина, з котрої на Ештон дивився вовк.

І не було йому спокою. Бо незабаром вона познайомилася з молодим подружжям гомосексуалістів. Макс та Лео віртуозно демонстрували їй неймовірні фокуси з колодою гральних карт, розказували анекдоти, жартували. Ештон дивувалася, мов дитина, захоплено плескала в долоні, коли вони зрештою відкривали їй секрет того чи іншого карткового трюку, сміялася з їхніх жартів. Це Юрій іще якось витерпів. Та, коли молодики ніби між іншим запропонували красуні покататися на їхній розкішній жовтогарячій «ламборджині», він розлючено підскочив до них і знову привселюдно принизив Ештон, у яскравих фарбах розписавши їй права й обов’язки донорів. Вона замкнулася в своїх апартаментах і до вечора звідти не виходила.

Іншим разом він помітив дівчину в товаристві Ванесси Маріані.

— Ви дуже вродливі, — сказала вона колишній кінозірці, поклавши перед нею світлину, зроблену Лукасом. — Я безліч разів передивилась усі ваші фільми! І понад усе мріяла стати схожою на вас…