Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

— Звісно, я могла б зачекати, доки ти отримаєш сильне й сексуальне тіло. Але я не хочу чекати. Таким ти мені навіть більше подобаєшся…

То був найкращий секс у його житті. Анжеліка Феллон.

Та що там, то був перший і наразі єдиний секс у його житті.

Роздiл IV

Тiло № 29

Минув місяць. Клініка жила власним розміреним життям, пацієнти мирно чекали своїх трансплантацій, Юрій так само тихо ненавидів себе та свою роботу, не ночував удома й нічого не пам’ятав на ранок. За цей час сталося ще одне убивство — спалення живцем. Дівчину звали Тері Джонсон, її обгорілі рештки Юрію теж примарилися в багажнику, а потім без сліду щезли. Ім’я вбитої знову видалося йому знайомим. За кілька днів лікар згадав — воно належало білявій повії, послугами котрої він час від часу користувався. Тепер належало збожеволіти остаточно.

…Той ранок видався непримітним. За вікном ліниво шелестів дощ, тож пацієнти чинно розсілися в затишному передпокої за кавою замість того, аби примарами блукати алейками столітнього саду. Геннадій Навозов непомітно дрімав у кріслі під наглядом своїх онуків, що розважали себе грою в монополію. Його тіло так само було старим і немічним, але вже зовсім інакшим, адже кілька тижнів тому старий отримав свою трансплантацію. Однак мусив знову повернутися до клініки. Відторгнення. Нове тридцятирічне тіло Навозова за лічені дні висохло, скорчилося й постаріло. Як і раніше, він хотів померти.

Ванесса Маріані картинно розташувалася навпроти, гортаючи модний журнал, біля її ніг вірним псом прилаштувався пуерторіканець. До старої кінозірки знову потяглися папараці. Й на те була своя причина — на людях подружжя завжди демонструвало зворушливе неймовірне кохання одне до одного, а на ніч (про те ніхто не знав) цнотливо й з полегшенням розходилося по різних спальнях.

Алехандро досі не визначився, як йому ставитися до своєї дружини. Звісно, всі довкола були переконані, що він одружився з нею за гроші. Інакше й бути не могло. Якби не одна цікава й малознана деталь, про котру не здогадувалася навіть Ванесса. У дитинстві Алехандро впав із велосипеда й доволі боляче вдарився головою. Із того часу він не розумів багатьох речей. Оточення мало його за дурника. Старші брати (Мігель та Родріго) насміхалися й поблажливо винагороджували потиличниками. Бо що візьмеш із пришелепуватого? Та хлопець не переймався. Травма давала йому можливість не забивати собі голову купою проблем, які є прерогативою й водночас нещастям усіх «нормальних» людей. Жінки йому співчували й охоче віддавалися під час першого ж побачення, втім, на друге й статус законної дружини не претендувала жодна, і це надавало йому безліч переваг. Ванесса була першою, котра зопалу вийшла за нього, і першою з його жіночого оточення, з ким він і досі не спав. Це було незвично. Але, мабуть, так і має бути у випадку з законною дружиною, вирішив собі Алехандро.

А потому, як жінка отримає нове тіло і її акторська кар’єра налагодиться, вони збиралися розлучитись. Без зайвого галасу й взаємних обвинувачень. Доти ж належало мавпувати і прикидатися. Тон задавала Ванесса. При свідках вона дивилася на красунчика безмежно закоханим поглядом і кликала його не інакше, аніж «моє янголятко». А наївне «янголятко» за її спиною вже домовлялося про побачення з черговою медсестричкою. Угледівши таке нахабство, Юрій завбачливо лишив медсестру на нічне чергування в закритий медичний блок і, виїжджаючи наприкінці того дня з лікарняної парковки, зумисне зачепив бампером свого бувалого «шевроле» розкішний зад новенької червоної «феррарі» Ванессиного чоловіка.

Вм’ятина вийшла, що треба.

Наступного ранку, щойно він заїхав на своє місце паркування, пуерторіканець уже чекав на нього. Стискав кулаки. Нервувався. Під чорною футболкою грали й перекочувалися рельєфні м’язи.

Юрій підкреслено неспішно вибрався зі свого розхитаного «шевроле». Алехандро відразу ж підскочив до нього.

— Ось воно! Я так і знав!.. — істерично заверещав, вказуючи на темно-синій погнутий бампер лікаревої автівки, що на ньому зрадливо проступали крихти червоної фарби з «феррарі». — Це ти зробив! Я дзвоню в поліцію!..

— Пішов ти, — знічев’я відказав Юрій, простуючи до ліфта. — А там — дзвони хоч до пекла.

— Он як? Пішов я?! — наздогнавши лікаря, скипів запальний пуерторіканець. — Куди ти хочеш, щоб я пішов?

— Дай подумати… — на мить Юрій зупинився, замислився. — Мабуть, туди, звідки й беруться всі мальовані педики-альфонси-красунчики. Бо чим ти жив, доки не виліз на Ванессу? Торгував власним тілом на вечірках, розводив старих чоловіків на гроші, дружив із наркотою? Стривай, я нічого не пропустив?

Не роздумуючи, Алехандро кинувся на нього. У малому вгадувався неабиякий боєць. І він був розлюченим, як чорт. Розвернувшись, Юрій зайняв бойову стійку, виставивши праву ногу вперед. Він зумисне роздратував хлопчину, бо так само жадав зараз бійки, хоч розумів, що йому добряче перепаде від молодшого, більш тренованого й, відповідно, сильнішого супротивника, котрий був уже зовсім поряд. Проте останньої миті Юрій встиг ухилитися від спланованого удару ногою. Цим він перехитрив нападника, котрий пролетів у порожнечу і за інерцією нарвався на сильний удар кулаком у голову.

Однак малому стало спритності блискавично відскочити вбік. Із реакцією в нього було все гаразд. Зробивши обманний маневр, він знову налетів на Юрія, цього разу сконцентрувавши свою злість у тривалій серії коротких ударів кулаками. Вони влучали в шию, плечі, живіт, голову лікаря. Практично кожен лишав по собі нестерпно болючий слід. Юрію зосталося тільки відступати, захищатися, невдало прикриваючи найбільш постраждалі місця. Але пуерторіканець уже вгадав його «ахіллесову п’яту». Особливо старанно кремезний чолов’яга затуляв голову, часом пропускаючи нищівні удари в корпус. Хлопець вдоволено посміхнувся. І довершив розпочату комбінацію стрімким потужним ударом прямісінько в праву скроню Юрія. Незважаючи на чималу вагу, той відлетів до бетонної стіни і поволі сповз по ній на підлогу.

Він, мабуть, отримав добрячий струс мозку. Бо в очах двоїлося, все довкола кружляло в шалених обертах. Нестерпно захотілося блювати. Розплющені очі Юрія бачили пуерторіканця, що переминався поруч, бачили свою зм’яклу руку, що безвільно відкинулася вбік. Однак усьому цьому більше не надавалося значення. Воно виглядало якось гротескно і зовсім не асоціювалося з реальністю.