Розділ «ІV Мапа»

— Не хвилюйся, законна здобич.

Мати віддала ту сотню йому. Не став опиратися.

Тепер міг купити й собі вдягачку.

Через чотири дні постав перед Тамілою в новій куртці й джинсах. І звелів заплющити очі. Коли його дівчина слухняно це зробила, поклав на її таку маленьку долоньку коробочку. У коробочці лежав перстеник. Не те, щоб вельми дорогий, а все ж на п’ятсот доларів — половину здобичі. З маленьким камінчиком всередині.

— Навіщо? — Таміла все ж дивилася не сердито, не розчаровано, а швидше збентежено.

— Тому, що я тебе люблю, мала, — сказав Назар. — Люблю, хоч вір, хоч не вір. Ціннішого подарунка поки що не можу зробити.

— Я вірю, — Таміла всміхнулася. — Це найцінніший в моєму житті подарунок.

27. Мапа і могила, Діва і чоловік

Назар не міг передбачити, що восени він повернеться до Загорян, притому з власної волі.

Спочатку все складалося якнайліпше. Він літав на побачення, радів, бо бачив, як тихо, але висяюють Тамілині очі. Потім вони трохи посумнішали.

— Що, Томочко? — спитав Назар.

— Що — що? — Таміла спробувала віджартуватися.

— Ти стала якоюсь не такою. Щось удома, з мамою?

— З мамою? Ні. Тільки дуже хочу її побачити. Хочу побути з нею і ще з бабусею, бо вона старенька і хвора. І тебе не хочу покидати. Я… Я звикла до тебе, Назарчику.

— Звикла? Тільки й усього? — Назар спробував образитися. Чи вдати ображеного.

— Ну, не бурмошся, — сказала Таміла. — Тобі це не личить. Канікули швидко промайнуть.

— Хіба ти їдеш на цілі канікули?

— Мабуть.

— Але ж до канікулів ще пару тижнів…

— Я достроково склала екзамени. Поїду, побуду з мамою й бабусею. І вернуся.