Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Ось цю… Але я досі не знаю…

— Чому я ношу тільки червоне? У мене, як ти, сподіваюсь, помітив, — і комбінашки червоні. Я знаю, що мене прозивають червоного гідрою… Тож у цьому щось є…

— То чому?

Вона всміхнулася. Усмішка була не іронічною, а на диво беззахисною.

— Якби я знала… Червона Віола… Божевільна Віола…

І кинулася, почала пристрасно його обціловувати. Вся дрижала.

Була й зустріч з Оленкою. В Загорянах. Її великі очі. Біль, що вихлюпувався з них.

— Що сталося, Сашуню? Ти розлюбив?

— Н-ні…

Чому він це сказав? Справді, не розлюбив… Ось вона поруч. Ось… Так само бажана.

— То в чому річ?

— Я… Я одружився…

— Не розлюбив і одружився… Ти сволота чи нещасний чоловік? Мовчиш?..

Десь наче здалеку прийшло дивне, чуже слово… З якоїсь недавно прочитаної новели. Яке означало…

Божевілля в коханні!

І вона сказала те слово, що тепер подумки промовляє він…

— Ти зрадник.

Повернулась і пішла. Втікала?

Він дивився їй услід.

Дивився.