Мокринисько!
Мокринище…
Чого їй треба?
Сказала до Івана:
— Гля, твоя уже прийшла бульбу красти. Чи якої трясці їй треба?
— Ни відаю, — Іван.
— Йди, прожени.
— Тобі треба, то й проганяй.
І Федоська, як стояла з копачкою в руці, попрямувала до найосоружнішого бабища в селі.
— Що, бульби краденої захотілося?
Мокрина підвела голову. Їхні очі зустрілися. У Мокрининих очах Федоська побачила не ворожість — муку, жаль і… Їй раптом здалося, що з тих очиць — не безсоромних, а якихось начеб незнайомих — раптом випурхнула пташка. Маленька сіра, як і очі, пташка й затріпотіла над землею, а потім почала підніматися в небо.
Федося здригнулася.
Одступила крок назад. Що ж то було?
— Я вам помогти прийшла, — сказала Мокрина — прохально й начеб вибачливо.
— Помочніца вона!.. Обійдемося…
— Так люди кажуть, що за день-два дощі затяжнеї мають почєтися. Дай, думаю, помогу…
Федоська не знайшла слів. Над бульбовищем стало раптом наче ще світліше. Подув легенький теплий вітерець.
«Який же сьогодні день?» — раптом не знати чого подумала Федоська.
Пригадала — вівторок. Чи п’єтниця? Чого вона питає? Хто ця жінка?
— Якщо вже прийшла, то ходи до кумпанії, — несподівано для самої себе сказала Федоська.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діва Млинища» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІІІ Сім любовей“ на сторінці 11. Приємного читання.