Розділ «Небо над Віднем»

Було вже близько третьої ночі, багатьом хотілося б просто піти спати, але всі мусили залишитись на палубі. Капітан, частина команди і Шехтель взялись до роботи.

Десь за годину, коли за вікнами почало світати, чоловіки повернулись. Вигляд вони мали тріумфальний. Ті, що встигли задрімати, прокинулись і з тривогою глянули на них.

— На жаль, шановне панство, я був правий, — задоволено і без жодного жалю сказав директор поліції, — ми знайшли те, що шукали.

— Що саме? Де? В кого? — насторожено загуділи присутні.

— Ось цей чудовий діамант, який насправді є власністю дому імператора, — сказав той, діставши з кишені справді чудової роботи камінь, — його підступно викрали у Львові, вбивши при цьому наглядача...

— Не тягніть, чорт забирай! — вигукнув Кац, — в чиїй каюті ви це знайшли?

— Діамант було ретельно заховано в каюті пані Домініки Ліновської, — відповів поліцейський і вже тихіше додав: — Прошу у вас пробачення, дорога Еммо...

Всі озирнулися в пошуках Домініки, проте її все ніяк не вдавалось знайти. Врешті, трапилась пані Танатович, і хтось почав у неї випитувати, де її спадкоємиця. Раптом доктор Шойман попросив усіх змовкнути. Придивившись уважно до обличчя старої, він помітив поміж древніх зморшок сльози.

— Чому ви плачете? — запитав він у неї.

Жінка відчайдушно намагалася щось сказати. Прислухавшись, пасажири почули слова, яким ніхто не повірив одразу:

«— Домініка — це я...».

— Хе-хе... — озвався редактор.

Весь цей час він уважно слухав, і це неабияк тішило Заклетського.

— А що зі справжньою пані Танатович?

— Справжня пані Танатович стала молодшою, — відповів Алекс, — отримала вік Ліновської.

— Як таке може бути?

— Думаю, витівки каменю. Ця річ іноді несподівано впливає на перебіг часу.

— Що сталося далі?

— Далі капітан оголосив про таку довгождану посадку, адже ми опинилися в небі на Віднем. Пасажири забули про камінь, Домініку і пані Танатович.

Та раптом знявся сильний вітер і нас почало гойдати, як паперового змія. Пасажири падали, лаялись, дехто ледь не скрутив собі в'язи. Капітан чомусь ніяк не міг знайти віденський док свого корабля і вирішили сідати в полі далеко за містом. Ми залишили «Саубху» і подалися до міста пішки...