Розділ «Небо над Віднем»

— Вам неабияк пасувала б ця коштовність, моя люба...

Емма озирнулась. Невисокий чоловік у бездоганному редінготі дивився на неї приязно і хтиво одночасно. Жінка видавила з себе посмішку і знову перевела погляд на діамант.

— Шкода, що я не імператриця, — промовила вона.

— Як на мене, ви краща, ніж наша імператриця, — не вгавав той.

Емма усміхнулася вдруге, цього разу щиро. Лестощі такого штибу діяли безвідмовно і однаково на всіх жінок.

— Ви часом не знаєте скільки років цьому діаманту? — несподівано для себе вона вирішила продовжити розмову.

— Йому більше, ніж сто років, — впевнено сказав чоловік, надягаючи окуляри, — це одна з найстаріших фамільних коштовностей Габсбургів. Прикраса належала ще імператриці Марії Терезії. Кажуть, ювелір удостоївся дворянського титулу за свою роботу.

— Он як. А звідки ви про це знаєте? — поцікавилась Емма.

— Все дуже просто, — посміхнувся той, — я наглядач цього скарбу. Цю коштовність мені довірив безпосередньо імператор. Природньо, хочеться знати більше про ту річ, за яку відповідаєш власною головою.

— Ви праві, — погодилась вона, — а чи довго пробуде тут діамант? Я б радо помилувалася ним ще раз.

— Виставка благодійна. Його імператорська величність розпорядився, щоб гроші, отримані за квитки, були передані армії. Тож коштовність залишиться тут, у Львові доти, доки ми не зберемо більш-менш пристойної суми, — пояснив наглядач, — і, до речі, мене звати Фелікс Проймай.

— Емма Штайнер, — відповіла жінка, — отже, я маю шанс потрапити сюди ще раз?

— Скажу більше, — наглядач зняв окуляри і пильно вдивився у свою співрозмовницю, — цей діамант буде з нетерпінням чекати вашого наступного візиту, адже йому так хочеться розповісти вам одну свою грандіозну таємницю.

— Он як? — Емма тепер зачаровано дивилася на Проймана. — А чи можу я дізнатися цю таємницю зараз?

— Всьому свій час, — загадково відповів той, — до того ж, якщо все дізнаєтеся зараз, то можете не прийти наступного разу. А я цього не хочу...

Наглядач галантно їй вклонився і, промовивши з особливим теплом: «Моє шанування», рушив до іншого кінця зали. Там він зник за чималими обтягнутими шкірою дверима.

Емма крадькома провела його поглядом і, ще кілька хвилин помилувашись діамантом Габсбургів, також вийшла з виставкової зали.

Думка про секрет цієї коштовності не давав їй спокою увесь день. Звісно, це міг бути не більше, аніж спосіб, до якого вдався наглядач-ловелас, щоб знову її побачити. Цілком можливо, що підходящу таємницю Проймай вигадує якраз у цю мить. Хоча, з іншого боку, чому б не повірити йому?..

Врешті-решт жіноча цікавість узяла гору, і вже наступного дня Емма знову придбала квиток на виставку. Фелікс Проймай, здавалось, чекав на неї, стоячи посеред зали, і широко їй усміхався. Була досить рання година, і жоден відвідувач, окрім самої Емми, ще не з'явився.

— Я знав, що ви прийдете, моя люба, — замість привітання сказав той.