Розділ «Кава по-диявольськи»

— Е, ні. Вам просто так казали, зі злості. А мені — зі смислом.

— І ти в це віриш?

— А що ж! У нашому селі така баба була, то її здорові дядьки десятою дорогою обходили. Уявляєте — їй колись навмисне комина заткнули, щоб вона вчаділа, так не подіяло! А цей, котрий у нас, він іще страшніший.

— Стоп-стоп-стоп, хлопче! А звідки ти знаєш, що може цей, котрий „у вас“? Чи він оголошення на щитах розклеює?

— Ну, я чув дещо. Я ж на корті не тільки м’ячі подавав…

— Це я знаю.

— Я не про те. А про сауну. Часом доводилося приносити-відносити…

— А також приводити-відводити. І це знаю.

— Тоді ви знаєте і про що там говорять. Коли добре вип’ють.

— Маєш на увазі — як людину зі світу звести, щоб і сліду не лишилося, і міліція не докопалася? Теж знаю. Мене інше цікавить — чому ти про це мені ще першого разу не розповів?

— Боявся.

— Чого боявся?

— Музиканта.

От тепер все стало на свої місця. Наш майстер тенісних ракеток і заразом чорної магії знайшов нову клієнтку. Залишилося уточнити подробиці.

— Викладай по порядку, хлопче. Як саме на тебе ворожать, звідки ти про це дізнався…

— Ну, дивіться, товаришу капітан: спочатку хтось битого скла під двері насипав. Потім цвях у лутку забили, я штани порвав, ось, бачите, дірка? Дохлий вуж — де він у городській квартирі візьметься?

— Може, діти хуліганили? Зловили десь у лісі, привезли в місто, гралися, замучили і покинули.

— А землю мені теж з лісу привезли?

— Яку землю?

— Не таку, як у нас у дворі. Чорнозем і трошки глини. А у нас у мікрорайоні самі супіски. Я ж сам людина від землі, розбираюсь.