Розділ «Кава по-диявольськи»

— На цій трасі колись була одна цікава історія: дочка великого начальника за кермом татової машини везла батьків на дачу в Пущу. Літо, жарко, шиби у «Волзі» опущені. І уявляєте — залітає в салон оса і кусає баришню в брову. Та в крик, кинула кермо і давай руками махати!

— І що? Теж у провалля залетіла?

— Ні, машину на зустрічну винесло, під самоскид з піском. Баришні гаплик, старих у травматологію, потім на першу групу інвалідності. Але тоді причину ми одразу встановили. Бо і машина не загорілась, і слід від укусу відразу помітили.

— Пощастило…

— Не знаю, як пасажирам, а нам справді пощастило. Бо якби не та оса, довелось би з когось погони, а з когось і штани знімати. От як сьогодні. Слухайте, а може, його теж щось вкусило? Або серце…

Я хотів уже за звичкою ляпнути, що, кого і куди вкусило, але стримався. Сказав лише: зачекаємо експертизи.

Експертиза, на щастя, не забарилась. Я їх розумію: у медиків, як і у нас, з’явився могутній стимул для активізації розслідування у вигляді бездоганно ввічливих офіцерів з Контори Глибокого Буріння. Старий, щоправда, іронічно поцікавився, відколи це високоповажана організація опускається до такої дрібнички, як аварія приватного автомобіля. Найввічливіший з «конторських» туманно послався на необхідність обміну досвідом. І Старий не стримався:

— Що, боїтеся, щоб завтра такий самий трюк з машиною товариша Щербицького не проробили? Я вас розумію. От тільки де ви раніше були? Якщо мене не зраджує пам’ять, за безпеку цієї траси ваша служба відповідає.

Пораділи ми чужому горю, але веселого для нас, ментів, було мало. Бо медики, як я вже казав, свою експертизу зробили негайно. Ніяких аномалій в організмі потерпілого, окрім тих травм, що призвели до смерті. І взагалі, здоровий, сильний, міцний дядько тридцяти п’яти років, неодружений, єдина втіха старих батьків, хазяїн кооперативної квартири на Куренівці, дачі в Петрівцях, власних «Жигулів» останньої моделі… престижна робота, висока зарплата. І взагалі — улюбленець долі. Зрозуміло, що біографічні дані мені не медики підкинули — хлопці з райвідділу теж посприяли.

Пізно ввечері прийшов до мене за звичкою Старий, але ані сам не курив, ані у мене цигарочки не просив. Тільки сів верхи на стілець і видав без передмови:

— А тепер, Сирота, порівняй мені особистість цього покійника з тими, котрих наш рудий, царство йому небесне, розкручував.

— За фахом — геолог, нещодавно знайшов гігантське родовище чогось дуже стратегічного. Що характерно — самотужки, тепер такого майже не буває, бо й там груповуха. Ясно, що його високе начальство з цього пирога свій шмат одержало. Але й хлопцеві добряче перепало.

— Що, премія за відкриття?

— Аж дві! Спочатку їхня, професійна, якийсь там процент від загальної вартості за те, що знайшов. А потім ще й Державна — вже за опис родовища. До найближчого Дня геолога одержав орден. Машина — то подарунок від союзного міністра, дача — від нашого, республіканського керівництва. Ну, а кооператив, меблі та інші приємні дрібнички у встановленому порядку. Одне слово — в компанію трьох його попередників вписується ідеально.

— Сирота, а тепер скажи мені, як вчена людина: який процент вірогідності, що це співпадіння?

— Мізерний, товаришу підполковник. Бо якщо брати до уваги загальну масу власників авто, то тут усе спишеться на погрішності розрахунків. Чотири-п’ять чоловік туди, чотири-п’ять сюди у такому великому місті, як Київ, на середньостатистичні дані не впливають. Але з іншого боку, не так багато у нас щасливчиків долі, на додачу надзвичайно талановитих людей, навіть унікальних по-своєму, аби вони випадково гинули один за одним. Я ж тільки чотири епізоди — включно з сьогоднішнім — зачепив. А у тому списку, про який я вам говорив, їх набагато більше. І там не лише аварії, а й невмотивовані самогубства.

— Як це — невмотивовані? Без посмертних записок, чи що?

— Ну, я за те ще не брався. Вистачило з мене поки невмотивованих катастроф. Але коли переписував для себе з отого конспекту, що й ви в руках тримали, звернув увагу: посмертних записок справді не було. І серйозних підстав іти з життя — теж. Таке враження, що люди з великої радості в зашморг лізли або з балкону викидалися.

— Як наш Віктор?

— Наш Віктор, товаришу підполковник, став жертвою якогось спазму коронарних судин головного мозку.