Розділ «Кава по-диявольськи»

— Нас на що нацькували? На пістолет. Ми й так ліземо поперед батька в пекло, пропонуючи мотив. А ти ще хочеш підпрягти діла давно минулих днів. Аварії! Спасибі. Що не вбивство Столипіна! Там, до речі, теж впритул стріляли. І пістолет був малокаліберний, бо кулі навіть навиліт не пройшли. Ти не хочеш підключити й це до загальної версії? Генерал буде радий, що у нього такі розумні співробітники.

— Столипіна не хочу. А з пістолетом не так багато мороки буде, як вам здається. Особливо, якщо припустити, що мене під колеса не за старі гріхи пхнули, а за те, що я об цю зброю під час перевірки випадково обтерся. А у мене по половині Києва все переписано: хто коли брав, кому і на який час видавали, за ким постійно закріплений як за спортсменом-першорозрядником або за кандидатом у майстри.

— Багато там підозрілих набралося?

— Не так щоб. Але для масовості вистачить. Доведеться для перевірки алібі райвідділи підключати.

— А то вже не твій клопіт. Наш Генерал розмах любить і масовість теж. До настання комунізму шукати не будемо, це вже точно.

— Ну, а мені що робити? Пістолет шукати, мотив чи ще щось? Машину чи того, хто мене в спину пхнув, не кажу вже про каменюку на голову…

— Ти мені колись хорошу фразу сказав, котрою ваші філософи бавляться. Про кота. От його й шукай.

Улюбленим жартом на моєму факультеті було порівняння марксистсько-ленінського вчення з пошуками чорного кота в темній кімнаті, коли заздалегідь відомо, що його там немає, зате час від часу лунає радісний крик: товариші, упіймав, за хвоста тримаю! Схоже, поки що хтось тримає, і то міцно, за хвоста мене. Причому, без усякої філософії.

Ще півдня ми витратили на вовтузню з даішниками. Народ вони простий і суворий, як солдатська кирза. Головне, що кожна фраза у них починається з «а якщо».

— А якщо машина швидко їде, то як ми її номер запишемо?

— Вам обом писати не треба. Один диктує, другий пише.

— А якщо той, хто диктує, помилиться?

— Дивіться уважніше, не помилитесь.

— А якщо їх дві поспіль їхатиме, то що тоді?

— Швидше диктуватимете.

— А якщо їх кілька поспіль їхатиме?

— У тебе, придурка, палка навіщо? Спину чухати? Пригальмуєш усю кавалькаду, потім по одному відпустиш. А ще краще — візьміть знак обмеження швидкості, поставте на повороті, щоб із самої гори було видно, а самі поряд прилаштуйтеся. Не доведеться і жезлом махати. Як малі діти, Їй-Богу!..

Інструктаж настільки вимотав мене, що вертаючись додому, я зовсім забув про пошту. А тому за старою звичкою відімкнув свій ящик у під’їзді. Звідти випав, як мені здалося, зім’ятий шматок паперу. Придивився — трохи не вгадав, бо то фольга. До рук брати не став, відфутболив ногою в куток, під східці.

Мама привітала мене ще одною новиною:

— А нам хтось під двері скла насипав. Битого…