Розділ «П’ЄСИ»

Зоя Жорівна (сатаніючи): Піонер Гриша! До дошки!

Мирон Опанасович: Спокійніше, Зоя Жорівна, спокійніше…

Піонер Гриша (бадьоро): Жаба живе в саду. Живиться продуктами народного господарства. Тому жаба – шкідник, її треба знищувать. Наш народ вже давно оголосив війну жабі.

Зоя Жорівна: Проведи дослід.

Піонер Гриша (дістає жабу з тваринного куточка): З першого погляду жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзєляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: переднє (відриває і показує) і заднє (відриває і показує). В сраці у жаби є соп­ло, в котре дослідники встромляють соломину.

Зоя Жорівна: Досить, Гриша. Сідай, п’ять. Миша, продовжуй.

Миша (бадьоро): Соломину, яка зветься катетером.

Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіл. Потім підбира з підлоги те, що від жаби залишилось.

Миша: В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, що привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця.

Миша приклада дзеркальце до жаби – воно не потіє.

Зоя Жорівна: Сідай, п’ять. Починаемо ви­вчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опа­насович.

Мирон Опанасович (дістає з тваринного куточку їжачка): Діти, хто це?

Піонер Миша: Це їжачок.

Мирон Опанасович: Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля! (Заширює скальпелем в їжачка, ріже його і розповідає.) Їжачок, діти, це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, тому всередині дуже брудний. (Показує те, що винув з їжачка.) Один їжачок за одну ніч з’їдає стільки народного добра, скіки важить сам. Тому їжачків треба знищувать. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стіки їжачків, скіки важить сам. Носенко, скіки їжачків буде знищено за рік?

Другорічник Носенко (бадьоро): Триста шіст­десят п’ять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович.

Мирон Опанасович: Знов двійка, Носенко. Хто ж знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна.

Зоя Жорівна (дістає з тваринного куточку білочку): Діти, перед вами білочка – ворог лісів. (Вона підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.) Нервове посмикування білочки – це живе свідоцтво міці нашого електрич­но­го струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу.

Зоя Жорівна відключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.

Зоя Жорівна: Що там ще у нас, Мирон Опанасович?

Мирон Опанасович: Кролиха!