Розділ «Бабай»

Розділ І

Кімната для хлопчика

Початок усім цим моторошним подіям, які тривали в житті родини Левшиців близько двох тижнів, поклав переїзд на нову квартиру. Але, якщо точніше, перші ознаки викликали кілька ненавмисних ударів викруткою по трубі центрального опалення — Назар постукав і йому відповіли.

Темноволосий хлопчик із карими очима і щирим веснянкуватим обличчям на ім’я Назар Левшиць стояв посеред великої кімнати, безладно заваленої розібраними меблями та картонними коробками, і дивився у вікно. Із висоти другого поверху йому відкривався незнайомий двір із незнайомим майданчиком, на якому бавилися незнайомі діти. Хтось із них, мабуть, буде його майбутніми друзями. Родина щойно переїхала з іншого району міста, хоча й не дуже віддаленого від нового помешкання, — просто, коли тобі щойно виповнилося вісім, навіть така зовсім коротенька подорож нагадує переїзд до іншої країни.

За його спиною нагромаджувалися речі, перевезені в першу чергу, решта мала прибути незабаром — другим рейсом великої вантажівки. І хлопчику нічого не залишалося робити, як чекати одному в новій квартирі на приїзд батьків, цілком поглинених турботами, і нудьгувати. Усе це відбувалося якраз посередині серпня, був ранок сонячного, але не жаркого літнього дня.

На широкому підвіконні Назар помітив велику стару викрутку з дерев’яною відполірованою ручкою, швидше за все, забуту в метушні старими господарями. Зважив у руці і, знову повернувшись до вікна, без будь-якого наміру постукав масивним руків’ям об чавунне ребро радіатора опалювальної батареї, що була розташована у неглибокій ніші під підвіконням, яке навряд чи сягало Назарові до грудей. Тунн… тунн-тунн… тунн…

Величезний чорний доберман із палицею у зубах вискочив на дитячий майданчик…

І цієї миті по трубі передався стукіт у відповідь — здавалося, наче хтось навмисно чекав на сигнал, щоб відповісти. Хлопчик від несподіванки здригнувся й випустив викрутку.

Він простояв у розгубленні кілька секунд, але, вже нагинаючись, щоб підняти викрутку з підлоги, вирішив: напевно, це йому причулося. Тому що насправді ніхто не міг так швидко відгукнутися — всього за одну чи нехай навіть дві секунди. Однак його серце чомусь закалатало ще сильніше, коли він оглянув ребристий радіатор батареї. Біла олійна фарба, якою той був пофарбований, пожовкла і місцями облупилася; подекуди Назар помітив темні плями, які залишає розплавлений узимку пластилін. У проміжках між колінами батареї зібрався залежаний пил, що місцями звисав з поперечних планок і колихався від непомітного протягу. Здається, звичайна батарея. Чому ж тоді…

Назар повільно підняв викрутку і з якимось дивним передчуттям знову постукав: тунн… тунн… тунн-тунн-туннн…

…Тунн!.. тунн!.. тунн-тунн-туннн-н!.. — одразу відповіла труба. Звук, без сумніву, став значно голоснішим, ніж першого разу, немов той, хто подавав ці сигнали у відповідь (до того ж точнісінько повторюючи ритм ударів Назара), наблизився.

І знову: тунн… тунн… тунн… тунн-тунн…

…Тунн!.. тунн!.. тунн!.. тунн-туннн-н!..

«Хто ж це може бути?» — подумав Назар та, незважаючи на те, що просто перед ним виднівся дитячий майданчик і яскраво світило сонце, йому раптом стало моторошно.

Потім він припустив, що, можливо, де-небудь через два чи три поверхи (або, наприклад, у сусідній квартирі — чому б ні? — до того ж, це легко пояснювало різке посилення звуку: перехід із однієї кімнати до іншої) так само перед вікном стоїть інший хлопчик і стукає у відповідь.

Логічно.

Але… У тому-то й заковика — він чомусь не міг уявити собі цього іншого хлопчика — немов щось у ньому безпідставно, але категорично протестувало проти такого припущення.

Поки Назар ламав голову над цією дилемою, викрутка в його руці раптом вивернулася — і важке руків’я вдарило по радіаторі: тунн-н!..

…ТУНН-Н-НН!!! — миттєва відповідь. Цього разу, здавалося, звуки лунали вже зовсім близько — ледве не в сусідній кімнаті. Назар відступив на кілька кроків від вікна: ліворуч радіатор батареї з’єднувався тонкою трубою з вертикальним стояком, що зникав у підлозі і стелі, а праворуч — через ширшу трубу йшов у стіну, де мав зливатися з радіатором іншої кімнати (всього кімнат у квартирі було дві) — майбутньої дитячої. І, схоже, звук долинав саме звідти, з правого боку. Назарові вперше сяйнула химерна думка, що в квартирі він не сам.

Цієї миті у двері подзвонили, він здригнувся і вже вдруге за ранок випустив викрутку.