Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

Двері відкрив батько Алекса:

— А, це ти, Геро.

Той привітався.

— Заходь. Сашко вже майже зібрався.

— Угу! — почулося з туалету. — Уже… м-майже!..

— Привіт, — посміхнувся Гера. — Дивися, не прилипни!

Батько й мати Алекса, що винесла в коридор робочий портфель чоловіка, розсміялися.

— От-от, — посміхаючись, підтвердила вона. — А то обоє запізнитеся в школу.

— Скажи-но мені, Геро, — озвався батько Алекса, поправляючи краватку перед дзеркалом в коридорі і через нього ж пильно дивлячись на друга свого сина. — Скажи, тільки чесно: ви часто з ним бавитесь цигарками?

Гера зовсім не очікував такого прямого запитання й розгубився.

— А-а… — почав був він і запнувся, відчуваючи, що зрадницька барва уже заливає обличчя. — У… Ми… Ні!

— Серйозно? — посміхнувся чоловік, продовжуючи дивитися на нього через дзеркало. Обличчя матері Алекса вмить посуворішало. Вона стурбовано повернулася до чоловіка:

— Толю, ну що ти таке говориш?

Той знизав плечима, затягуючи вузол краватки:

— Ну, бачиш, сьогодні важко зустріти п’ятнадцятирічного хлопця, який жодного разу не спробував би…

— Так! Так, звичайно, тату! — викрикнув Алекс із туалету. — По три пачки в день! Іноді навіть і по чотири! Герич, підпишися!

Батько невиразно хмикнув, а мати полегшено зітхнула.

Він м’яко обійняв її за талію однією рукою і, усміхаючись, підморгнув Гері: «Але ми з тобою добре знаємо, як воно є. Правда, синку? Жінки нічого в цьому не тямлять. Та й мені теж колись було п’ятнадцять…»

Гера усміхнувся у відповідь і почервонів іще більше.

— Тату! — заявив Алекс, виходячи з туалету. — А ти знаєш, що середній курець за рік випускає на вітер велосипед, а за двадцять — легковий автомобіль?