Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

— Тоді підемо всі, — запропонувала вона.

— О’кей, — кивнув Алекс, і вони попрямували до лавки.

— Навіщо все це? — зітхнула Марина й подивилася на подругу. — Іноді я просто не можу зрозуміти хлопців, чому вони завжди кудись лізуть?

Дівчата напружено стежили, як Гера й Алекс підходять до лавки.

— Прогулюєте, поки інші квасяться в класах? — посміхнувся «моряк» і, не чекаючи відповіді, мотнув головою. — Ясна справа… Ану, підсоби, я трохи не в формі, — він простягнув Гері сірники.

Їхні очі ненадовго зустрілися, але щось у погляді п’яного чоловіка змінилося. Він швидко поглянув на Алекса, знову посміхаючись, але вже якось напружено.

Гера підніс запалений сірник до обличчя чоловіка. Підкурюючи, той нахилився, і їхні очі знову зустрілися. Чоловік завмер, а потім різко випрямився з дивним виразом обличчя. Цигарка так і залишилася незапаленою.

— Перестань дивитися на мене.

— Що? — не зрозумів Гера.

— Мені не подобаються твої очі, хлопче, — Гері здалося, що зараз той п’яний не більше, ніж кожний з них. — Я в них щось бачу, але не розумію… Та припини дивитися, мать твою!

Палаючий сірник обпік Гері пальці; він різко кинув його на землю і здивовано глянув на Алекса:

— Чого він хоче? Ти що-небудь зрозумів, Ал?

КЛАЦ!

Алекс скептично примружив очі:

— А ти хіба ще не помітив, що він… Якщо ти йому не подобаєшся… — він простягнув руку за сірниками. Гера віддав їх йому.

У пам’яті вже вдруге за цей день виплив старий фотооб’єктив із бездонною прірвою діафрагми, яка все розширюється, розширюється…

КЛАЦ!

Алекс спритно запалив сірника:

— Не зрозумію, чим вам не подобається мій друг.

— Тобі й не треба розуміти… — спокійно відповів той, підкурюючи. — Дякую, — він затягся цигаркою і знову відкинувся на спинку лавки.