Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

ДРУГИЙ ЗАЛП ЧОРНОБИЛЯ — НАБЛИЖАЄТЬСЯ ХВИЛЯ СПРАВЖНІХ НАСЛІДКІВ!

Цілком можливо, що саме так.

І, звичайно, повідомлення у вечірньому випуску новин:

— …сьогодні на одній із вулиць Львова натовп із кількох сотень громадян, тримаючись на безпечній відстані, оточив… людиноподібну істоту, що наче ступила зі сторінок роману жахів… Терміново виїхали на місце події… Постраждало…

Але він зовсім не збирається ставати суперзіркою — ні міста, ні планети, ні століття, ні дня…

Набридлива муха продовжувала гудіти десь поруч, немов через вітальню проходила лінія електропередачі.

Усе через проклятий сморід… Невідчутний для нього, він може привернути увагу сусідів.

Більше доби Герман витратив на те, щоб позатикати й позамазувати всі щілини у квартирі, використовуючи для цього різні матеріали: від канцелярського клею і смужок нарізаного паперу до старих жувальних гумок. Незаклеєною лишилася тільки кватирка — для доступу свіжого повітря, яку він трошки відкривав уночі.

Наступного дня Герман зайнявся плануванням нового маршруту. До мети, на яку вказав Маркевич. Щоб звести ризик до мінімуму, йому знадобилася карта.

А поки він з інтересом розглядав стіну, крізь яку бачив квартиру сусідів…

На «екрані» стіни рухалися дві строкаті розмиті плями, що нагадували людські силуети. Один високий, інший — трохи нижчий. Стас і його дружина Ольга.

Пара танцювала під пісню Кріса Рі «Дорога в пекло». При бажанні він легко міг підслухати, про що вони говорять.

Він продовжував мінятися…

І міг тільки гадати, як далеко здатний зайти цей процес.

З іншого боку, яке це має значення, якщо він продовжує розкладатися зі страшенною швидкістю. Ще трошки — і його тіло буквально почне розвалюватися на шматки.

Він розстелив на підлозі кімнати карту міста і продовжив складання найбільш безпечного маршруту, метою якого був Добрий Лікар на прізвище Лозинський.

Раптовий дзенькіт змусив його здригнутися…

На підлогу посипалося бите скло. Підійшовши до вікна, Герман виглянув у вибиту щілину. Протилежною стороною вулиці віддалялися дві постаті.

Він напружив зір і в одній із фігур упізнав двоюрідного брата Алекса — здоровенного двадцятидвохрічного бельбаса, що частенько крутився в офісі компанії і клянчив гроші у свого процвітаючого родича. Герман навіть не міг пригадати його імені, але зовні той давно примелькався. Іншого, з довгими патлами, він не знав.

І що ж це має означати? Утім, він зовсім не сумнівався, що за цим стоїть Алекс.