Розділ «Місце для дракона»

Гонець на коні злетів вихором у долину, звіддаля вже волаючи:

– Гасіть вогонь! Гасіть!

– Що таке? – здивувалися лицарі. – Що він кричить? Навіщо гасити?

– Князь наказав! Гасіть вогонь! Ганьба на нашу голову, коли ми отаким робом покінчимо з чудовиськом. Це ж по-бабськи, а не по-лицарськи! Він же так задихнутися може. А тоді цілий світ реготатиме з нас.

Тут тільки лицарі второпали, яку дурницю втнули. Адже ж зібралися подвиги чинити, а не підкурювати дракона.

У шинку «Під веселим раком» висіли на стінах портрети князів, на портретах сиділи мухи. Шинкар був у розпачі.

– А мух! А мух! Господи, і звідки вони лишень беруться, га? Їх бін аід, скільки живу, стільки мух не видів, Ривко! Ривко!

Його пишна жіночка з’явилася з тацею чистих кухлів.

– Що таке, мій Мойшеле?

– Та як що? Як що? Скільки мух! Слухай, Ривко, я думаю, все це недаремно. Хтось нам ті мухи насилає. Може, з-за гряниці? Там ся тілько й дивлят, аби бідному Мошкові яку пакість підсунути. З тими гоями треба ся пильнувати. Вчора стілько тих лицарів приперлось – яй-яй-яй! – як вошей до пса на хрестини. Що вони тут виробляли! Один такий мені каже: «Сідайте, Мошку, до нас та й си випийте гапличок». Я, дурний, сів, а той мішігін мені жабу підклав. Я-ай! Що з тої бідної жаби стало!

– Ой, скорше б уже того змія забили. Може, спокій настане.

– Де там! З тим змієм ще мороки буде і буде. Я си думаю, що все це недармо. Хтось нам тих зміїв мусить насилати. Може, з-за гряниці. Бо дуже вже він хитрий. В нас таких не буває.

– Слухай, Мойшеле, а може, того змія наші сюди наслали?

– А що ти гадаєш? І це може бути. Але тільки чого не попередили, що я маю робити? Чи кричати «бий змія!», чи ціхо-ша мовчати?

– Я думаю, треба кричати разом зі всіма. Так безпечніше.

– Але коли той змій наш? Потім спитають: чого кричав?

– А так спитають, чого не кричав.

– Ох-ох! Ну і будь тут мудрий! Думаєш, не питали? – шинкар озирнувся і стишив голос. – Вчора пізно ввечері, як ти вже спала, приходив сам таємний радник. От він і спитав: «А скажіть мені, пане Шамуель, який ваш особистий внесок до всенародної боротьби з драконом?» Я й кажу: «Мій внесок такий, що я цілими днями, як білка, кручуся, аби вельможних лицарів нагодувати й напоїти, бо з пустим пузом проти дракона не попреш».

– А він що?

– А він каже: «За це ви, пане Шамуель, маєте свої таляри. А ви мені скажіть, що ви від себе дали…» Ну і будь тут мудрий! Що я від себе дав! А соли не дав? Як м’ясо без соли їсти?