Розділ «Місце для дракона»

– Котрі знатніші – ті пасуться по інших дворах. Що їм якийсь задрипаний Люботин? Понаїжджало тут всілякого наброду – от аби погуляти, нажертися та напитися на дурняк. Їм одне в голові. Тут треба сильну руку, щоб цю проголодь в кулаку тримати. Я вже старий, не годен. Вони й раді на голову вилізти. Не приведи Господи нападуть вороги – піде все тліном… А ці тут, звісно, галасували на всі заставки, вигадуючи різні подвиги, та хто їм повірить?

– Але ж серед них міг бути і той, хто б мене переміг.

– Може, й був, та спробуй пізнай його. Такі лицарі тепер рідкість.

Дракон задумливо крутив кубок у лапі, погляд його посмутнів.

Вітер вив у печері несамовито, і скрипіли дерева.

– Знаєте що… я вирішив… словом, я згоден.

– Га? – стрепенувся князь. – Що ти кажеш?

– Я згоден.

– На що?

– Вийти на герць.

– Та, – відмахнувся князь, – облиш. Я вже змирився зі своєю долею, – а сам спідлоба за драконом стежив, остерігаючись видати радість, яка захлиснула його гарячою хвилею.

– Я не жартую… – дракон відкашлявся. – Зіправді хочу битися з лицарями. Посилайте гінців. Як зберуться, то й вийду.

– І ти будеш битися?

– Буду.

Князь усе ще не вірив почутому. Для більшої певності осушив кубок і налив ще.

– Але стривай… чому ти передумав?

– Осінь… така пора, що смуток виїдає душу… мене кличе до себе вчитель. Я чую ночами, як він приходить до мене і кличе за собою… Одного разу уві сні просив мене, щоби я виявив своє милосердя, вчинив вашу волю… (Невже він не помічає, що я брешу? Він не хоче помічати…) Тоді я не послухав його. І ось тепер… так, тепер, мені здається, я готовий стати на герць. І загинути… як мої предки… як того потребує звичай.

Князь після довгих потуг нарешті видушив з себе сльозу, тоді драматично змахнув її рукавом, підвівся, скуливши плечі, й побрів з галявини. Дракон дивився йому вслід, лапа несамохіть стисла кубок, він тріснув і розсипався по траві. Князь озирнувся.

– Завтра я сховаю доньку, щоб її ніхто не бачив. Оголошу, що ти її викрав, а за день перед герцем привезу її сюди… Так буде ліпше. Інакше сам знаєш – ніхто не повірить.

Того ж дня роз’їхалися гінці по всіх усюдах, везучи страшну вість: лютий дракон викрав люботинську князівну і тримає її в печері.