Розділ «Меню для Фойри»

Мало хто в змозі спіймати видру, яка мчить зі швидкістю гепарда! А Даруа намагався. Він спіткнувся біля самого переходу й ще метрів зо два проїхав на животі по гладенькій підлозі вантажного відсіку, а бараноїд тим часом сховався. Ловити звіра на трьох палубах «Барса» серед багатотонного обладнання — не зовсім те, що в порожньому коридорі. Ватіш спересердя вдарив кулаком по підлозі й підвівся.

— Займаєтеся новим видом спорту? — поцікавився Конов, який зненацька виник невідомо звідки.

— Ваш приятель поцупив мою карту! — сердито поскаржився Ватіш.

— Він хотів лише погратися! — зробив припущення Конов. — Щоправда, незрозуміло, як він виліз із замкненої каюти?!

Видобутися з тієї каюти не зміг би хіба що добре вгодований кіт, а для тендітного бараноїда вислизнути крізь таку діру — дрібниці. От тільки звідки в перемичках взялася діра? Оглянувши отвір, Конов тихенько присвиснув і торкнув пальцем порвані краї ізоляційного шару. Отвір виявився в найбільш вразливому місці, де колись була пробоїна.

— Якщо ваше звірятко прокопало це своїми малесенькими кігтиками, — почав Ватіш, — їх варто запатентувати як новий металорізальний пристрій!

Конов не без цікавості глянув на пілота.

— То ви вважаєте, це, — він тицьнув пальцем у дефект перегородки, — доказом розуму? — Ватіш енергійно кивнув. — Тоді навіщо вціляти в гостя картою?

Ватіш почувався трохи ніяково. Він нічого не сповіщав про обставини зникнення карти. Невже Барс доніс?

— У той момент я не міг думати про контакт.

— А тепер?

Тепер Даруа запалився ідеєю контакту. Спершу він наказав Барсові транслювати в усіх відсіках статут космофлоту в тій його частині, де говориться про можливі зустрічі з іншим розумом. Періодично Барс переривав свої завивання і на одинадцяти мовах Космічної Співдружності приносив вибачення за нетактовне поводження людства.

Але гість разом із диск-картою зник без вісті в хаосі вантажних відсіків. Ватіш дещо послабив контроль за витівками Барса й заглибився у вивчення матеріалів про контакти з потенційно розумними істотами. Конов, який спершу доволі скептично поставився до задуму Ватіша, тепер надокучав йому дивними розмовами.

— Послухайте-но, юначе, — звернувся якось Конов до Даруа, котрий саме поринув у читання стародавніх інструкцій, — а навіщо нашому гостеві знадобилася карта?

Ватіш пробурчав щось незрозуміле й перегорнув сторінку грубого фоліанта.

— Ні, справді, для чого йому карта головної траси сектора Б?

Ватіш відірвався від книги й сердито почухав кінчик носа.

— Звідки мені знати? Може, його цікавлять наші перельоти!

Конов подивився на витиснені золотом літери на палітурці книги.

— А чи не здається вам, — почав він обережно, — що цю карту може бути використано, кгм… — як би його висловитись точніше — з не зовсім благопристойною метою?