Розділ «Меню для Фойри»

— Олександр Конов. Особистий номер — сімсот сорок сім.

Двері негайно в’їхали в стіну, й Барс шанобливо вимовив:

— Ласкаво просимо, Олександре!

«Стонадцять чортів! — подумав Даруа. — Зі мною він таким ввічливим не буває!»

Олександр задоволено роззирнувся по рубці:

— Давненько не літав я на біелах!

— Але однострій у вас не льотного складу?.. — здивувався було Даруа.

— На біелах літають не тільки пілоти.

Ватішеві страшенно кортіло дізнатися, яка ж професія в пасажира, але він посоромився. Сам скаже, якщо вважатиме за потрібне.

— Даруйте, не здогадався спитати, як ваше ім’я, — питально глянув на Ватіша Конов.

— Дар… Даруа Ватіш.

— Дуже приємно. Даре, якщо можна, я пройшов би в каюту? Відверто кажучи, другу добу на ногах. Стомився жахливо!

Тільки-но гість разом з бараноїдом залишив рубку, Ватіш обернувся до пульта.

— Хто це, Барсе?

— Олександр Конов! — повідомив біоелектронний бог і відімкнувся.

З появою на борту Конова Ватіш остаточно втратив спокій. Перетинаючи пожвавлені траси, Даруа брав керування на себе, та без сюрпризів не обійшлося все одно. Коли підходили до четвертої планети Альфи, диспетчер викликав Ватіша на зв’язок і добряче вилаяв за сторонні розмови в ефірі, хоча Даруа й рота не розтуляв. При стиковці з орбітальною станцією призначені до вивантаження контейнери виявилися на місці раніше, ніж у трюм спустився автоматичний вантажник. Під час зустрічі з кораблем косморозвідки бортові вогні не вмикалися доти, поки розвідник не відсалютував перший. Дрібниці, звичайно, але досить прикрі.

Втім, Конов, здається, нічого не помічав. Він виявляв цілковиту байдужість як до славетного минулого корабля, так і до героїчного майбутнього його пілота. Гість годинами просиджував у фільмотеці серед героїв, котрі рвали на собі волосся, не досягши згоди, або разом зі звитяжним Мунвахом блукав планетою вогнедишних хробаків.

Бараноїд виявився більш товариським. Якось Ватіш прийшов на вахту й виявив, що звіря нівечить корабельне майно. Бараноїд помітно підріс з того часу, як вони бачилися востаннє, й діставав до перемикачів без особливої натуги. Всі об’єкти синього кольору він просто повідкушував.

Як у подібному випадку повинна поводитись людина, знайома з основами космічної дипломатії? Звісно, інакше, ніж вчинив Ватіш: схопив перше, що потрапило під руку, й пожбурив у злочинця. А під руку трапилася диск-карта тутешнього району. Бараноїд підозріливо оглянув предмет, який упав поруч, неквапно взяв диск у зуби — і тільки його й бачили.

Нічого особливого на диску не значилося, та він був корабельним майном, і Ватіш кинувся навздогін. Вони промчали по довгому коридору житлового відсіку повз зачинені каюти й порожні лабораторії. Грюкіт при цьому зчинили такий, нібито вовча зграя переслідувала кінський табун, причому роль зграї всупереч реальному станові речей мав грати саме бараноїд, який пересувався нечутно, а от спецвзуття Ватіша гупало жахливо.