Розділ «Книга перша Діти злодія Самуїла»

– Пам’ятаю, – кивнула Марта.

– І ти поїдеш на батькові поминки? Подумай, Марто, – адже якщо ми хочемо встигнути на сороковини, то виїжджати повинні завтра, у крайньому разі – післязавтра. Ні про який монастир тоді й мови бути не може. А якщо все, що ти наговорила мені, – правда…

– Це правда, Яносику. Але якщо я не стану в потрібний день над могилою батька Самуїла, я прокляну себе гірше, ніж це зробить будь-який диявол. Ти віриш мені?

– Я боюся за тебе, – відповів абат.

І Марті здалося, що в очах розп’яття на стіні майнуло схвалення.

– Ну що ж, – невесело посміхнулася жінка, – оскільки злодіям пряма дорога до пекла (не супся, Яносику, ти в нас святий і тебе це не стосується!), виходить, доведеться мені ще раз побачитися зі старим Самуїлом. Може, зійдемося в пеклі на одній пательні: я, батько, Тереза, Михалек…

– У пеклі? – якось дивно запитав абат.

– А що, отче мій Яне, ти не віриш у пекло? Дуже дивно для тинецького ігумена!

– Я вірю в Бога, – дуже серйозно відгукнувся абат. – А пекло чи рай… Можливо, що вони пусті, Марто.

– Пустують?

– Я кажу – можливо. Адже тобі відомо, коли Господь судитиме душі живих і мертвих, відокремлюючи овець від козлищ?

– По-моєму, ти хочеш, Яносику, в такий спосіб відвернути мене від більш земних турбот. Звичайно, відомо. Коли настане Dies irae, День Гніву – Судний день.

– Отже, Судний день іще не настав?

– Знущаєшся, святий отче?! Звичайно ж, ні!

– Але якщо нас ще не судили, – батогом хльоснув голос абата, – якщо Господь ще не виніс нам вироку, то чому нас повинні карати чи винагороджувати?! Хто взяв на себе право судити, карати чи милувати раніше від Господа?! Відкіля взялися рай чи пекло, кара чи віддяка, якщо вироку не винесено?! Скажи, Марто!

Марта розгублено мовчала.

– Ти щось чула про єресь альбігойців, які самі себе називали «катарами», що по-грецькому означає «чисті»? Про хрестові походи в центрі Європи майже чотири століття тому, коли альбігойський Прованс спливав кров’ю, коли полягло Тулузьке графство, а підданий анафемі граф Раймунд VI Тулузський поступився своїм титулом хрестоносцю Симонові де Монфору, – хоч правда, через два роки хоробрий граф Раймунд відбив рідну Тулузу в загарбника, а ще через два роки хрестоносця де Монфора було вбито під час повстання місцевого населення! Що ти знаєш про маленьку фортецю Монсегюр у Піренеях, що полягла останньою?!

Абат Ян перевів подих, якийсь час помовчав, тоді винувато подивився на Марту.

– Вибач, Марто… Ти й не повинна знатися на цих питаннях. Просто єресь катарів уже давно не дає мені, абату Янові Івоничу, злодієві Яносику із Шафляр, спати по ночах. Так, «чисті» спотворили чимало католицьких догматів; так, вони ввели в християнство зороастрійських Ормузда й Аримана, як символи добра і зла; вони вважали, що сповідаючи, ми допомагаємо Господові, а не навпаки, але не в цьому річ. Не гоже мені засуджувати вчинки святого Домініка Гусмана, засновника ордена домініканців, але я б не вдавався, як він, до спалення «чистих» на багаттях. Я взагалі не люблю багать, Марто…

– Ти щось не договорюєш, Яносику, – зронила Марта й пильно подивилася на схвильованого абата. – Я могла б украсти в тебе це «щось», але злодій не повинен красти в злодія, а сестра в брата. Розкажи мені сам.