Розділ «ДРУГА ЧАСТИНА В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ»

Цим можна пояснити собі той сумовитий настрій, що царював усюди по їх оселях, що снувався всюди за ними.

Така то історія, яку ми вичитали в «книзі битія» Атлянтів, в їхній святині-піраміді, а з якої подаю оце коротенький огляд для відома наших братів на землі.

XI

Так проминав нам час на наших щоденних заняттях, що ми й забули про Ґрегема і його роботу. А Ґрегем не дармував. При помочі Картіяса та його інженірів будував судно, яке мало бути вірною копією нашої «Queen of Virgini’ї» хоч будоване було з дещо інакшого матеріялу, як вона. Від часу до часу зявлявся він у нас і сповіщував нас про стан будови, впевняючи, що його нове судно видержить поворотну дорогу на землю. Але всетаки була в тих його запевненнях якась нотка, що казала нам з деяким недовірям ставитись до вислідів його праці. А що буде, як цей матеріял, з якого Ґрегем будував нове судно, не видержить далекої дороги? Нам здавалося, що в Ґрегема саме бажання успіху, виповнює здогадні недостачі його будови, та на те не могли ми покладатись.

Чи не краще було б, думалось нам, закинути будову а старатись навязати контакт із Землею і ждати аж поки звідти не пришлють нового судна по нас? У них там були пляни й зможуть не одну таку «Queen of Virgini’io» збудувати. Та Ґрегем на це не годився. Що буде то буде, він мусить докінчити будову судна, хочби з уваги на те, щоби, не посоромитися перед Атлянтами.

І коли ми не захочемо то він сам вибереться в дорогу, хоч як непевним видається нам те нове судно.

І будував.

Розуміється ціла будова велася після його вказівок і плянів, які виконували Атлянти на свойому заводі, що виробляв літаки. Минав день за днем і нам не лишалося нічого як тільки ждати.

Та коли вже було під кінець будови судна коли вже не богато лишалося ждати зайшла одна подія, що спонукала нас відложити на якийсь час думку про наш поворот на Землю.

А саме, коли вже на майдані за городом вилискувалось в соняшному промінню збудоване судно й ще тільки у нутрі викінчувано його а ми укладали вже собі речинець нашого відлету на Землю, одного дня зайшов у нашу хату цар Кроней. Ми все ще мешкали у його палаті й користувались його гостинністю. Видко було по його заклопотанню, що прийшов до нас із якимсь ділом, на стільки важним, що довго вагався звернутися із ним до нас. Вкінці перепрошуючи нас за свою сміливість і може незвичайну просьбу, звернувся до нас із проханням щоб ми відступили йому збудоване судно й позволили йому відбути дорогу до колишньої батьківщини його предків. Хоч він і виявляв сумніви, чи видержить те судно таку далеку дорогу, то всеж таки зважився він пуститись у цю подорож сам, не бажаючи наражувати нас на небезпеку. А була ця його просьба сказана таким благаючим тоном, що ми хоч довго вагались, не могли йому відмовити. Ми ж тільки завдячували йому і його підданим.

Обіцявся, що коли прибуде на Землю, першою його журбою буде, щоби вислано по нас судно збудоване на землі, яке могло б запевнити нам безпеку.

Та чи зможе він виконати свою обіцянку? Чи видержить Ґрегемове судно, будоване з незнаного йому матеріалу, не випробуваного достаточно, таку далеку дорогу?

Та його кликав голос крови, туга за цим втраченим його прадідами раєм, що для нього тільки невловимим фантомом повинен був бути.

Ми рішилися. Рішилися заждати ще тут у гостинних Атлянтів. Поїде сам цар Кроней. Ні, не сам, бо його донечка Зоя не хоче його кинути. Поїдуть разом. І заберуть оці мої записки там на землю.

Може пощаститься їм і чиїсь людські очі спиняться над ними і дізнаються про все те, що ми тут стрінули.

Цар Кроней і Зоя поїдуть.

Це вже рішено.

А судно вже готове. Гордо пишається в соняшному промінню ця наша «Queen of Virginia II», радісно споглядає Ґрегем на своє діло.

Він свято вірить, що те судно виконає своє завдання. Видержить всі труди далекої дороги і причалить до Землі. Привезе привіт далеких минулих віків теперішному світові.

Ех, коли б ті там, на Землі, знали, хто вибирається до них в гостину? Тіни забутих предків виринуть перед ними, одна, позабута вже, глава історії нашої Землі розкриється перед ними.