Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА АНДРІЙ ТРОЯН. ПРОФІЛІ»

— Якщо я плачу, то мене треба заспокоїти, правда ж?

— Ну яка тебе муха вкусила серед ночі? — примирливо пробурмотів я. — Може, я…

— Що — може, ти?

— Може, я був грубий учора?..

— Може, ти був грубий? — вона засміялася і таки сіла на постелі. — Ні, ти не був грубий, ти був… Господи, йому цікаво, який він був… Ти був, як усі, ось який ти був…

Останні слова вона випалила з неприхованою відразою.

— Люсю…

— Ти — як усі… Боже мій, ти ж такий, як усі! А я дурна… Вже цілий рік, дурепа…

Вона переступила через мене, зіскочила на підлогу. Тіло її в темряві здавалося схожим на примарну тінь.

— Відвернися, будь ласка, я одягнуся, — попрохала вона.

— Навіщо?

— Я піду додому.

— Серед ночі?

— Мені не звикати.

— Нікуди я тебе не пущу.

Я скочив з ліжка, намацав сорочку, плавки. Вона теж вдягалася у темряві. Я клацнув вимикачем.

— Андрію!

Голос, що вимовив моє ім'я, був навіть не розпачливим, а якимось нестямним. Я озирнувся. Люся вже була в комбінації, але руки, руки, що затулили обціловані мною вчора маленькі білі груди, були геть поцятковані слідами… Слідами уколів, зрозумів я наступної миті.

— Ти…

— Не сподівався? — всміхнулася вона саркастично. — Авжеж, я колюся. Правда, це недавно, і поки що вмію контролювати себе.